Історія людства переважно трактувалась як історія чоловіків. Протягом століть не висвітлювалась роль жінки у суспільстві. Зазвичай жіноча справа обмежувалась побутово-сімейними сферами життя. Чимало досягнень жінок залишились невідомими. Проте жіноцтво має славетну історію, а український жіночий рух став невіддільною частиною минулого та сучасного в Україні. Далі на kharkovchanka.
Фемінізм в Україні починався з об’єднання жінок для спільної освітньої та благодійної діяльності. Перша організація з’явилася у Харкові, у 1840 році як “Товариство допомоги вищій жіночій освіті”. Це було відгалуження від всеросійської жіночої громади, яка боролась за право жінок на навчання у вищих освітніх закладах. У 1880 році в Харкові були відкриті “Вищі жіночі курси”.
В радянські часи фемінізм вважався буржуазною ідеологією, а з 1991 року, в незалежній Україні рух почав відновлюватись.
У 1994 році був заснований Харківський центр гендерних досліджень. У 2008 році у Харкові був відкритий Музей жіночої та гендерної історії.
Однією з активних учасниць фемінізму є – Ірина Анатоліївна Жеребкіна.
Становлення феміністки
Ірина Анатоліївна народилась в Ніжині у 1959 році. Згодом обрала філософський напрямок дослідження і навчалась у Ростовському державному університеті, який закінчила в 1982 році. У 1982-1986-х роках працювала у Харківському політехнічному інституті, кандидатський ступінь успішно захистила в Харківському університеті у 1989 році. Темою дисертації була “Багатовимірність “я” як феномен класичної раціональності”. З 1992 року працює у Харківському університеті.
У 1994 році Ірина Жеребкіна заснувала у Харкові перший в Україні центр гендерних досліджень, і стала його директоркою.
З 1996 року завідує лабораторією гендерних досліджень на кафедрі теорії культури та філософії науки. У 1998 році стала головною редакторкою часопису “Гендерні дослідження”. З 2003 року – професорка кафедри філософії.
Була запрошена як лекторка та дослідниця у Корнельський університет та Університет штату Айова в Америці, Університету Торонто, Центрально-Європейського університету Угорщини та інші.
Фемінізм як підхід до аналізу
Ірина Жеребкіна почала з критики українського націоналізму на пострадянському просторі з точки зору феміністки. Український фемінізм був тісно пов’язаний з боротьбою за національну рівноправність. Проаналізувавши історико-культурну спадщину, українську літературу, історію жіночих рухів XX століття, дослідниця виявила, що ідеологія фемінізму була пронизана націоналізмом.
Образ жінки у в Тараса Шевченка, як українки “приниженої москалями”, відігравав ключову роль і був рушієм для формування української національної свідомості. Проте це значно применшувало суто жіночі проблеми, їх право на освіту, голосу та інше. Тобто сам фемінізм, без націоналізму, на пострадянському просторі неможливо розглядати як незалежний.
Ірина Жеребкіна звертає увагу на зміни у сучасному фемінізмі, що передбачають аналіз жіночої суб’єктивності, критику класичного ліберального фемінізму та перехід від “фемінізму рівності” до “фемінізму відмінності”. Тобто від зосередження на подібності чоловіків та жінок і рівності статей у всіх сферах, до усвідомлення відмінності між чоловіками та жінками, але при цьому обидві статі мають рівний моральний статус як особистості.
Харківський центр гендерних досліджень
Харківський центр гендерних досліджень фокусується на дослідженні різних сфер фемінізму, таких як феміністична філософія, феміністична літературна критика, постколоніальна феміністична теорія та інші.
Наприкінці 1990-х років центр гендерних досліджень звернув увагу на важливість постмодерністського підходу в феміністичних теоріях. З цього приводу Ірина Жеребкіна написала книгу “Жіноче політичне несвідоме” у 1996 році. Вона присвячена дослідженню структурного розриву між символічним та реальним висвітлюванням жіночого в традиційній українській культурі. Авторка приходить до висновку, що жіночий рух в Україні мав невдалі наслідки боротьби. Боротьба потребує іншого підходу.
Ірина Жеребкіна внесла в український фемінізм чітку ідентифікацію та радикальну опозицію державній ідеології й політиці. Вона порушила питання: яке право має влада визначати та конструювати інтереси жінок, або говорити від їх імені? Таким чином Харківський центр гендерних досліджень зайняв дещо маргінальну позицію в українському фемінізмі.
Харківський осередок фемінізму виокремився як такий, що застосовує передові ідеї феміністичної філософії та фемінізму і разом з тим, намагається не підкорятися цілком західним підходам, але зберегти українську феміністичну ідентичність.
Основні напрямки Харківського центру гендерних досліджень – підготовка фахівців високого рівня у сфері гендерних досліджень, регулярне підвищення їх кваліфікації, видавнича діяльність з метою просвітництва та обговорення.
Феміністичний рух в Україні й Харкові зокрема, набирає потужних обертів. Жінки продовжують активно долучатися до розбудови сучасної держави та стають причетними до змін в законодавстві, вихованні дітей, успішно виборюють передові позиції в науці, культурі, освіті, політиці та інших сферах соціуму.