Борисо-Глібський жіночий монастир — це православний монастир у Харківській області, який має давню історію та духовне значення для регіону. Він названий на честь святих Бориса і Гліба, перших канонізованих святих Київської Русі. Далі на kharkovchanka.
Цей жіночий монастир, який має багатий історичний спадок, розташований у мальовничій місцевості, на Харківщині, в селі Водяне, Зміївського району, за адресою: вулиця Монастирська, 1.
Храм, заснований у 18 столітті, відомий своєю цікавою історією, численними чудесами та святими реліквіями. Його заснування пов’язане з поширенням православної віри та утвердженням духовних традицій у Слобожанському краї.
У 2024 році монастир привертає увагу багатьох вірян і туристів, які шукають духовне збагачення та естетичне натхнення.
Тут можна ознайомитись з історією храму, відвідати святині, насолоджуватись красою природи, що оточує монастир, брати участь у Богослужіннях, залишатися на ніч, спілкуватися з черницями та подавати записки на молитви.
Це робить Борисо-Глібський монастир ідеальним місцем для духовного відновлення та спокійного відпочинку.
Історія монастиря
Історія монастиря порівняно коротка, але насичена і сповнена несподіваних поворотів.
У 19 столітті на місці храму стояла старенька дерев’яна церква в ім’я страстотерпців Бориса і Гліба. З ініціативи пані Серафими Ключарової та професора Харківського Імператорського університету Ф.А. Зеленогорського було розпочато будівництво храму.
Вважається, що церква будувалася за проєктом єпархіального харківського архітектора В. Х. Немкіна, автора багатьох сакральних споруд у Харкові. Для реалізації цього проєкту навіть побудували невеличкий цегельний завод поряд.
Розписи виконував місцевий художник-самоучка Федір Рубан, який служив при Серафимі Миколаївні. Сам храм зводився дуже довго, близько 25 років, за цей час художник помер, не встигнувши завершити свою роботу.
Нарешті, у 1905 році будівництво церкви було завершено.
Через рік після завершення будівництва храму, у 1906 році, його основні фундатори, Ключарова та Зеленогорський, померли з різницею всього в один місяць і були поховані біля стін церкви.
Усі, хто потрапляє у це місце, із захопленням описують особливості будови: цегла, купол, розпис, цоколь. Потрапивши туди, ви одразу відчуєте особливу благодать, що наповнює ваше серце. Тут моляться Господу вдень та вночі, і Бог виявляє свою присутність особливим чином.
Храм пережив різні етапи — від розквіту до занепаду під час складних історичних періодів. Але завдяки зусиллям громади та меценатів монастир зумів зберегти свою автентичність та духовну значущість.
У 2024 році Борисо-Глібський жіночий монастир є чинною релігійною установою, де живуть черниці та проводяться регулярні богослужіння.
Борисо-Глібський жіночий монастир є не лише пам’яткою історії та архітектури, а й символом духовного відродження та стійкості православної віри в Україні. Його історія — це свідчення багатовікової боротьби за збереження духовних традицій та культури.
Духовне життя в монастирі
Духовне життя Борисо-Глібського жіночого монастиря на Харківщині є основою його діяльності та зосереджене на молитві, богослужіннях і благодійному служінні. Це місце є притулком для жінок, які прагнуть присвятити своє життя Богу, а також важливим духовним осередком для вірян регіону.
У монастирі регулярно проводяться ранкові та вечірні молитви. Здійснюються таїнства, такі як сповідь, причастя, хрещення та вінчання.
Жінки, які живуть у монастирі, виконують різні обов’язки, зокрема господарську роботу, догляд за храмами та прийом паломників. Монастир відкритий для паломників, які шукають духовного оновлення. Їм пропонуються екскурсії, бесіди з черницями та участь у богослужіннях.
У монастирі можуть проводитися заняття для дітей і молоді, що розповідають про основи православної віри та християнські цінності.
Монастир підтримує людей у скрутних життєвих обставинах, зокрема через роздачу їжі, допомогу хворим і нужденним.
Архітектура Борисо-Глібського монастиря
Храм є унікальним зразком архітектури, що поєднує елементи традиційного давньоруського стилю та візантійської церковної архітектури. Його композиція створює гармонійний комплекс, який виражає духовність і красу православної традиції.
Компактна пластичність будівлі, пом’якшена невисокою дзвіницею, надає їй елегантного вигляду.
Оздоблення фасадів включає аркатурно-колончатий пояс, а купол увінчаний хрестом. Невисока дзвіниця гармонійно інтегрується в загальну структуру храму.
Монастир побудований з урахуванням принципів симетрії та гармонії:
- Центром композиції є головний храм, оточений іншими спорудами.
- Територія облаштована для прогулянок і молитов, з доглянутими садами та місцями для споглядання.
- Використання мозаїк, іконопису та різьблених деталей.
- Вітражі та інші елементи прикрашені традиційним орнаментом.
Цей монастир є важливою пам’яткою духовної та архітектурної спадщини України, а його краса приваблює не тільки паломників, а й туристів, які цінують релігійне мистецтво та архітектуру.