Геніальність і велич не залежить від статі, і немає значення, які часи. Це доводять з успіхом і харків’янки. Серед них в історії можна виділити ТОП-5 тих, хто, маючи різні прагнення і таланти, сяяли однаково яскраво для їхніх сучасників. Далі на kharkovchanka.com.ua.
Христина Данилівна Алчевська
Велике значення в житті кожної людини має освіта. Саме в освіті себе проявила перша постать із ТОПу – Христина Данилівна Алчевська.
Христина Данилівна Алчевська народилася 4 квітня 1841 року у містечку Борзна Чернігівської губернії (нині – Ніжинський район Чернігівської області) в родині дворянки й повітового вчителя. Питання освіти для Алчевської стало дуже болючим і гострим – через батька, який вважав взагалі не потрібним навчання для жінок. Тому Христина Данилівна не закінчила офіційно школу і не здобула систематичну освіту. Вивчилася вона самотужки, підслуховуючи заняття братів і виконувавши їх домашні завдання. Через це Алчевська, відчуваючи велику несправедливість, поставила собі за мету навчати жінок грамоти.
Це реалізувати вдалося у 1862 році – була створена Харківська жіноча недільна школа. В цій школі, зокрема, приділяли велику увагу самоосвіті – була бібліотека, для користування якою Алчевська розробила особливі правила. Перш ніж читачі отримували книгу, її рецензували, а потім зачитували рецензії на педагогічних засіданнях.
Після того ж, як книгу прочитували учениці різного віку та розвитку, у них запитували, чи сподобалося їм те, що вони прочитали, а також що вони зрозуміли та що – ні. На основі таких відгуків був складений вказівник книг для дитячого і народного читання “Що читати народу?”. Вказівник отримав схвальні відгуки від різних діячів того часу.
Померла Христина Данилівна Алчевська 15 серпня 1920 року у Харкові. На її надгробку є напис, який дуже чітко відображає її старання заради освіти – “Просвітителька народу”.
Іда Львівна Рубінштейн
Прикладом того, як долати перепони зі сторони навіть власної сім’ї через бажання займатися творчістю і викликати при цьому захоплення, можна назвати другу постать із ТОПу – Іду Львівну Рубінштейн.
Вона народилася 3 жовтня 1883 року в Харкові в одній із найбагатших сімей тих часів в Російській імперії. Сім’я займалася банківською справою, а також торгівлею. Завдяки цьому, а також гарному ставленню до неї її тітки, яка опікувалася нею після смерті батька, Іда Львівна отримала дуже гарну на ті часи освіту, включаючи драматичне мистецтво. Тітка допомогла, коли Іду відправили до лікарні для душевнохворих, завдяки одному із далеких родичів родині назвавши її несповна розуму, через бажання стати професійною театральною акторкою. Вона домоглася того, щоб Іду випустили із лікарні, а потім і організувала на місяць для неї шлюб із власним сином Володимиром, що дало Іді можливість самостійно вирішувати, що робити, усе подальше життя.
Варто зазначити, що Іда Рубінштейн ні за зовнішністю, ні за вмінням грати не була еталоном за тодішніми стандартами. Проте вона настільки була впевнена в собі, що поступово ті, хто з нею спілкувалися, починали нею захоплюватися, вважаючи вже те, за що інших критикували, унікальною родзинкою Рубінштейн.
Із її найвідданішим шанувальником, відомим театральним художником і критиком Л. Бакстом, пов’язаний і перший успіх – постановка трагедії “Антігона” Софокла, де вона зіграла головну роль. Потім мав би бути спектакль за скандально відомою трагедією Оскара Вайлда “Саломея” в театрі Віри Комісаржевської. І цією ідеєю Іда настільки захопилася, що коли п’єсу заборонили, а театр закрили, вирішила виконати самостійно “Танець семи покривал”, центральний елемент, за задумом Комісаржевської. Рубінштейн виконала його вперше 20 грудня 1908 року.
Особливістю танцю було те, що в процесі Іда Львівна скидала із себе важкі покривала із парчі, в кінці залишившись у сукні, яка майже повністю була зроблена із кольорових намистин. Так вона стала першою, хто в балеті показав саме еротизм, а не просто наготу.
Кар’єра цієї яскравої особистості перервалася через Другу світову війну. Після закінчення війни Іда не повернулася на сцену, а, деякий час пропрацювавши перекладачем, поселилася у французькому містечку Ванс, де і померла 20 серпня 1960 року від серцевого нападу.
Зінаїда Євгенівна Серебрякова
Найкращим натхненням для творчості завжди є власне життя, а особливо поціновуються роботи, створені в найболючіші його моменти. До числа тих, хто саме цим надихався, належить третя постать із ТОПу – художниця Зінаїда Євгенівна Серебрякова.
Вона народилася 12 грудня 1884 року в селі Нескучне Курської губернії (нині – Харківський район Харківської області) у сім’ї скульпторів і художників Бенуа-Лансере. Одна із найвідоміших її робіт, “За сніданком” (1914) зображала щасливі дитячі обличчя і затишок вдома. Таким чином через власну творчість Зінаїда Серебрякова намагалася закритися від тогочасних реалій (Перша світова війна). Потім бурхливий 1917 рік – і “Етюд до картини “Вибілювання полотна””, де селянки мали такі величаві фігури й зображалися на такому фоні, що нагадували більше грецьких богинь. Наступні її видатні роботи – це марокканські пейзажі, створені на замовлення бельгійського барона Броуера після еміграції в 1928 році до Парижу. Приводом до міграції стала смерть чоловіка, Бориса Серебрякова, в 1919 році, і скрутне становище.
Популярність на батьківщині до художниці прийшла аж в 1966 році, коли у Радянському Союзі були організовані виставки її робіт у трьох містах – Ленінграді, Києві та Москві. Тоді її почали порівнювати із такими митцями, як Ренуар і Ботічеллі, а манеру її письма наслідувати. Проте Зінаїда Серебрякова не зважилася вже повернутися в СРСР. Померла вона 19 вересня 1967 року після перенесеного крововиливу в мозок у Парижі.
Варвара Андріївна Каринська
Візуальну мелодійність і не гіршу експресію, ніж у мистецтві, проявила четверта постать із ТОПу – дизайнер Каринська Варвара Андріївна.
Вона народилася у Харкові 3 жовтня 1886 року у сім’ї багатого купця Андрія Жмудського. Прославитися на весь світ вдалося після виїзду до Нью-Йорку в 1939 році, після вимушеного розлучення із другим чоловіком, Миколою Каринським, і націоналізації її ательє жіночого одягу та школи художньої вишивки, а потім досвіду створення костюмів для балету у Парижі. Джордж Баланчин, засновник Школи американського балету, співпрацював із нею близько тридцяти років, вважаючи створені нею костюми тим, від чого залежить половина успіху вистав.
Саме Варвара Каринська створила таку балетну пачку, яка використовується і зараз, модифікувавши чинний варіант в бік більшого комфорту для танцівниць. Крім того, Варвара Каринська удосконалила корсет і вигадала варіант ліфа, який потім використала у своїй маленькій чорній сукні Коко Шанель.
Померла Варвара Каринська 18 жовтня 1983 року на 98-му році життя у Нью-Йорку.
Любов Трохимівна Малая
Одним із найважливіших для кожної людини є здоров’я. І ті, хто допомагає прожити якомога більше, заслуговують на велику увагу і пошану. Саме такою є п’ята постать із ТОПу – лікарка і науковиця Любов Трохимівна Малая.
Вона народилася 13 січня 1919 в селі Копані (нині – Пологівський район Запорізької області) в родині селян. Вищу освіту отримала в 1938 році, ставши випускницею Харківського медичного інституту (нині – Харківський національний медичний університет). Там же і почала працювати після війни – спочатку клінічним ординатором, а потім піднялась карʼєрними сходами і до завідувача кафедри.
Любов Малая займалася дослідженнями гіпертонії, атеросклерозу, ішемії, інфаркту міокарда, стенокардії й серцевої недостатності. Саме завдяки їй вперше в Україні, в Харкові з’явилася система поетапного лікування хворих на інфаркт міокарда. Це була особлива мережа відділень кардіології, де функціонували окремі блоки: інтенсивна терапія, реабілітація й санаторно-курортна реабілітація. В 1962 році Любов Трохимівна очолила Проблемну кардіологічну лабораторію, де вивчали артеріальну гіпертонію, атеросклероз та ішемію, що пізніше переросло в Національний інститут терапії імені Л.Т. Малої.
Також вона є автором і співавтором 24 монографій і сотень наукових праць. Серед них, зокрема, цикл “Дослідження фундаментальних механізмів дії оксиду азоту на серцево-судинну систему як основи патогенетичного лікування її захворювань” – за нього Любов Малая у 2003 році вже посмертно (померла у тому ж році 14 квітня) отримала Державну премію України в галузі науки і техніки.