Краєзнавство зберігає і поширює відомості про особливості, історію та культуру певної території. Пані Клавдія Оковита присвятила цій справі більшу частину свого життя. Завдяки своєму професіоналізму та любові до рідної землі вона здобула особливу пошану серед земляків, стала лауреатом конкурсу “Жінка року – 2003”, отримала державні нагороди, серед яких відзнака Президента України 2016 року, за значні заслуги у становленні незалежності, утвердження суверенітету, громадську діяльність та культурно-освітній розвиток. Далі на kharkovchanka.
Біографічні дані
Клавдія Онисімівна народилась у Великому Бурлуку Куп’янського району Харківщини в простій сільській сім’ї у 1931 році. Друга світова війна забрала двох її братів, а батько прожив лише місяць після повернення. Післявоєнні роки були не простими для багатьох, Клавдія вже у підлітковому віці не могла продовжувати навчання у школі й почала працювати, щоб допомогти матері. Однак місцеві жителі сприяли, щоб дівчина змогла закінчити школу. Після школи вона обрала учительський напрямок і закінчила Харківський державний педагогічний інститут імені Григорія Сковороди. Все життя працювала у рідному селищі вчителем історії у школі. За відданість учительській справі, отримала відзнаку Відмінник народної освіти, Почесну грамоту Міністерства освіти та інші. Однак любов до батьківщини спонукала займатись краєзнавством.
Творча діяльність
Клавдія Онисимівна значну частину свого життя приділила Великобурлуцькому краєзнавчому музею, який очолювала впродовж 15 років. Вона була причетна до зібрання, створення та оформлення колекції музею, систематизації експонатів. Попри посаду директорки з задоволенням сама проводила екскурсії.
Музей був заснований у 1967 році та налічує 3180 одиниць музейних предметів, серед яких 1930 належить експозиційному фонду, а 1250 – архівному. Експозиційний фонд складається з п’яти залів, в яких представлена культура та побут жителів Великобурлуччини впродовж декількох століть. Зібрані писемні, речові та фото матеріали про історію селища та її видатних жителів.
Клавдія Онисімівна зібрала докази про причетність отамана К. Скидана та його козаків-переселенців з Наддніпрянщини до створення слободи. Згодом місцевість стали назвали Бурлук, взявши за основу татарське слово “борлук”, що можна перекласти як “осад брудної води”. На основі зібраних документів краєзнавиця підготувала доповідь голові Великобурлуцької сільради. У 2007 році, з нагоди 335 річниці заснування селища, завдяки дослідницькій роботі Клавдії Оковитої був встановлений пам’ятний знак осадчому Великого Бурлука отаману К. Скидану.
Харківщина сильно постраждала від голодомору 1931-1933-х років, але краєзнавиця зібрала чимало документів про “голодовку” 1921-1923-х років, спричинену рішеннями Леніна у Вона більш відома як “голодування на Поволжі”. Однак є чимало доказів, що це відбувалось і на Харківщині, хоча радянські історіографи заперечували цей факт. У 2019 році в Великобурлуцькому краєзнавчому музеї пройшла виставка “Голодовка 21-23-го”.
Клавдія Онисімівна написала низку книжок, присвячених рідному краю. “Великобурлуччина (сторінки історії)” розповідає про події у містечку на основі пам’ятки слов’янської культури “Слова о полку Ігоревім”, історичних документів та архівних спогадів свідків свого часу. Уваги заслуговує розповідь місцевого жителя Віталія Келиберда про “Велесову книгу”. Його мати працювала прибиральницею в місцевій садибі Задонських, яка зберігала культурні цінності й свого часу була однією з найкрасивіших на Харківщині. Мати говорила, що у будинку є скринька, в якій зберігалась “велика цінність” і вона з обережністю протирала з неї пил. А одного разу, дощечки з дивними написами опинились на підлозі, і вона власноруч допомагала їх збирати. Хоч би що там було, але легенди про “Велесову книгу” існують не в кожному селищі. Вражає відданість та ентузіазм, з яким Клавдія Оковита намагалась зібрати та зберегти усі історії пов’язані з подіями у рідному краї.
Закінчила своє життя Клавдія Онисимівна у 2021 році на батьківщині, проживши майже дев’яносто років. Земляки пам’ятають її як патріотку Великобурлуцького району, що любила рідний край наче “власну сім’ю”.