Харків’янка Валентина Степанівна Гризодубова – одна з видатних українок XX століття. Її ім’я тісно пов’язане з розвитком та становленням авіації. Безумовна лідерка, яка ставила світові авіаційні рекорди з польотів на дальність, вправно командувала чоловіками з бомбардувального полку, причетна до здійснення перших регулярних рейсів за кордон, створила й очолювана Науково-дослідний льотно-випробувальний центр та займалась громадською діяльністю. Далі на kharkovchanka.
Батьківська спадщина і становлення льотчиці
Валентина Гризодубова народилась у Харкові у 1909 році. Її батько був шляхетного походження, тому в домі була бібліотека та музичні інструменти. Дівчина любила читати, співати, грати на роялі та вивчати іноземні мови. Валентину виховували як панянку, і після закінчення середньої школи вона навчалась у музичному училищі, а згодом в консерваторії.
Однак вона вже встигла перейняти від батька любов до літаків і тому паралельно навчалась у Харківському технологічному інституті, оскільки там був авіаційний факультет і відкрився набір у Харківський Центральний аероклуб.
Варто зауважити, що батько Валентини, Степан Васильович, який завідував електростанцією Харкова та мав власну електромеханічну майстерню, перед усім хотів виготовляти літаки. Одного разу, на кіносеансі він побачив як брати Райт створили літальний апарат і полетіли. Він настільки захопився цим видовищем, що вирішив створити дещо подібне. В нього не було нічого, окрім копій кількох кадрів з фільму про аероплан, які придбав у кіномеханіка. Майже всі кошти, що вони з жінкою заробляли, йшли на придбання деталей для літака. У 1913 році почались перші випробування, польоти тривали до двох хвилин. Одного дня, мати залишила Валентину вдома з батьком, якому дуже потрібно було перевірити свій апарат. Тож він прив’язав малечу до спини й полетів.
Таким чином, Валентина вперше піднялась в небо у віці 2 роки, а у 14 років, здійснила свій перший політ на планері у Коктебелі.
У 1928-1929-х роках, Валентина навчалась у льотних спортивних школах, які тільки почали відкриватися і різних містах. Впродовж 1930-1933-х років, вона вже працювала льотчицею-інструкторкою і заохочувала дівчат опановувати нову професію.
У 1937 році Валентина встановила п’ять світових рекордів серед жінок по висоті, швидкості та дальності польотів. У 1938 році була здобута нова авіаційна перемога з дальності перельоту. За 26 з половиною годин, вона з екіпажем пролетіла 6450 кілометрів з Москви на Далекий Схід.
Перед війною – обіймала посаду начальниці Управління міжнародних авіаліній.
Командирка полку
Війна завжди змінює життя та вподобання людей. Так Валентині довелось перекваліфікуватися на військову льотчицю.
У 1941 році Валентина Гризодубова обіймала посаду командирки авіагрупи особливо призначення. Це було новаторством у “справі чоловіків”. Деякі службовці сприйняли новину про жінку начальницю як жарт. У 1942 році була командиркою полку транспортної авіації, який займався постачанням продовольства та військового забезпечення партизанам. Тобто польоти проходили на території ворога. У 1943 році Валентина командувала бомбардирувальним авіаційним полком, який завдав ударів по ворогу. Загалом Валентина здійснила особисто 204 бойових вилетів, з яких 132 – нічних.
На початку війни, не вистачало бомбардувальної авіації, тому були переобладнані транспортні літаки, щоб стати носіями авіабомб. До того ж були встановлені приціли для штурманів, оскільки літаки мали прориватися через лінії зенітних установок. Валентина брала в цьому безпосередню участь і перевіряла кожен літак перед вильотом.
Один з її підлеглих, А. Верхозін, згадував про неймовірну енергію, з якою Валентина виконувала військову справу: “Вона багато роздумувала, хвилювалась, виховувала чоловіків та вела їх до бою”. Валентина була справжнім прикладом воєначальниці, яка надихала пілотів. Її навіть трохи побоювались, але усі беззаперечно поважали. Вона певною мірою проявляла строгість. Відомо, що коли один екіпаж затримався з бомбометанням на 2 хвилини, а інший допустив втрату орієнтира на невеликий час, це було відзначено, як особливо-важке порушення. Таким чином Валентина намагалась звести до мінімуму втрати особливого складу. Вона вважала, що необхідна ретельна підготовка до кожного вильоту і планування кількох варіантів польоту. Особливу увагу приділяла взаємодії членів екіпажу у повітрі.
Під час наступу ворога, Валентина брала відповідальність на себе і давала чіткі інструкції для екіпажів. За спогадом підлеглого, А. Верхозіна настанова звучала так: “Вилітаю першою. Для визначення цілі, я її підпалю. Зроблю два заходи. В першому скину запалювальні, у другому – фугасні бомби. Вам належить бомбити з одного заходу серійно всіма бомбами”. Під час відпочинку, Валентина розважала підлеглих грою на фортепіано. Під її командуванням, полк отримав звання Гвардійського.
Відданість авіації та пошана
У 1946 році Валентина Гризодубова була звільнена в запас у званні полковника, однак, вважала, що має бути генералом. Вона відкрито заявляла, що жодна жінка не була відзначена званням генерала: “Під час війни жінок-офіцерів воювало майже мільйон, і жодна з них генерала не отримала. Якби я створила прецедент, все б пішло інакше”.
В період 1946-1962-х років її військова справа була сфокусована на вдосконаленні літаків, зокрема військових. Вона особисто брала участь не лише в розробці, але й у випробуванні радіолокаційного спорядження. Впродовж 1963-1972-х років Валентина очолювала Науково-дослідний інститут приладобудування у льотній частині.
Видатна авіаторка жила в Москві і померла там у 1993 році, але Харків ніколи не переставала любити й часто навідувала рідне місто, з яким були пов’язані найліпші спогади. На честь Валентини Гризодубової у Харкові названа вулиця. Вулиці Гризодубової також є у Маріуполі, Запоріжжі, Черкасах, Сумах, та інших містах. До того ж, у харківському будинку, де вона жила відкрили музей. У 2009 році, в ньому була проведена наукова конференція присвячена авіації.
Життєвий шлях Валентини Гризодубової був наповнений відвагою та прагненням підкорювати висоти. Вона вміла впевнено “тримати штурвал”.