Покликання до чернечого життя відбувається не з волі людини, а через втручання Святого Духа. Кармелітки таємничим чином отримують запрошення до “містичної” єдності з Богом. Перед тим, як скласти обітниці, передує випробувальний період, який триває кілька років, щоб точно з’ясувати, що це дійсно покликання. Далі на kharkovchanka.
Босим кармеліткам притаманне життя у споглядальній молитві та клявзура. Тобто вони обмежують своє пересування територією монастиря, за винятком реколекцій, а контакти з зовнішнім світом зводять до мінімуму. Кармелітки практикують мовчання, тривалу молитву й медитацію, покору і працю.
Історія ордену та заснування монастиря у Покотилівці
Орден Кармелітів був заснований у XII столітті і є одним з чотирьох жебручих орденів католицької віри. Походить від пустельників з гори Кармель, що в Палестині. Їх устав був доволі суровим: усамітнення в келіях, довге перебування в молитві, мовчання від вечора до ранку, обов’язкова обітниця бідності, щоденна праця, відмова від м’яса, за винятком хвороби, піст з середини вересня до Великодня, носити сандалі лише на босі ноги тощо.
З часом ченці відійшли від суворого уставу, але Тереза Авільська у XVI столітті, провела реформу ордену, зокрема братів кармелітів. Таким чином постав Орден Пресвятої Марії з гори Кармель, відомий як Кармеліти босі з дотриманням аскетичного уставу. Орден має три гілки: чоловічу, жіночу та мирян.
В Україні існує два жіночі монастирі кармеліток босих, один з яких у Покотилівці, поблизу Харкова.
Черниці прибули до Харкова з Польщі у 1996 році на запрошення єпископа. Спочатку вони не мали свого приміщення і мешкали у звичайній квартирі. Згодом їм вдалось придбати занедбаний робітничий гуртожиток, який вимагав капітального ремонту та переоблаштування під монастир.
На початку XXI століття монастир налічував 13 черниць з України, Польщі та Словаччини. У 2002 році обітниці склали ще 2 сестри. У 2008 році споглядальний монастир був урочисто відкритий і затверджений єпископом як закритий монастир, тобто клявзурний. Церемонія відкриття супроводжувалась службою на честь Терези Авільської, яка є засновниця ордену та покровителька кармеліток босих. У 2011 році урочисті обітниці склала ще одна сестра.
У 2014 році до монастиря завітав нунцій Апостольського Престолу, який передав мощі св. Йоана Павла II. Відбулась урочистість з нагоди свята св. Терези з Лізьє. У 2015 році, обітниці склала ще одна сестра. Загалом монастир розрахований на 21 особу. У 2020 році монастир відсвяткував своє 25-річчя.
Життя кармеліток: “шлях досконалості” та “короткий шлях”
Особливістю чернецтва кармеліток босих є читання творів видатних кармеліток, Вчительок Церкви – св. Терези з Авіли та св. Терези з Лізьє.
Тереза Авільська у своїх творах зауважила, що в житті варто обрати “шлях досконалості”, який вона називає Царським шляхом на Небо. Він полягає в усвідомленні взаємозалежності тілесного і духовного, тому важливо боротися з недоліками, вдосконалювати чесноти й шукати служіння у справах милосердя. При цьому знадобиться рішучість, наполегливість та сила волі, щоб подолати перешкоди на шляху. До того ж необхідна практика самопізнання, щоб виявляти самолюбство та усвідомлювати ким насправді є людина. Варто мати мрію і втілювати її в реальність. Невіддільними складовими “шляху досконалості” є дружба і любов. Дружба проявляється у співстражданні, а любов – у любові до ближнього, оскільки саме таким чином зростає любов до Бога.
Тереза з Лізьє, як жила в ХІХ столітті, зрозуміла, що не спроможна бути досконалою, тому описала “короткий шлях”: “Я буду шукати засобу попасти на Небо коротким шляхом… ми живемо в часи винаходів…багатим не потрібно підійматися сходами, у них є ліфти. Я хочу знайти ліфт, щоб піднятися до Бога, оскільки я занадто крихітна, щоб підійматися крутими сходами досконалості. Аби попасти туди, мені не потрібно зростати, навпаки, я маю залишитися маленькою”. Вона вважала, що не потрібно звершувати великі справи, радше робити щось зовсім просте і доступне кожному. Для неї проявити любов до ближнього було наче “розкидати квіти”, кожна з яких була “маленькою жертвою”.
Особливості молитовної та медитативної практики кармеліток
Християнська традиція охоплює три форми молитовного життя: усну, медитативну та споглядальну. Обов’язковими передумовами молитовної практики у кармеліток є любов до ближнього, відмова від сотвореного і покора. Під час молитви потрібно залучити здібності душі: розум, пам’ять (уяву) і волю. Важливо пам’ятати, що суть молитви полягає не в великій кількості думок, а в надмірній кількості любові.
Молитовна практика, яка веде до споглядання, складається з двох етапів: аскетичного і містичного. Під час аскетичного – молитва промовляється вголос і з уважністю, це може бути “Отче наш”. Вона охоплює медитацію, тобто розважанні над подіями з життя Христа, наприклад Страстей. Містичний етап складається з внутрішньої молитви, яка має назву “тихої”, в ній зростає віра, воля та покора. Вона, за своєю інтенсивністю веде до споглядання, або “молитви єднання”.
Тереза Авільська описала ступені зростання в молитві кількома алегоріями, одна з яких – “чотири методи поливу саду”. Перший ступінь дуже трудомісткий і найважчий, потребує витримки, називається “черпання води з криниці”. Другий спосіб полягає у зростанні в молитві трохи меншими зусиллями, має назву “здобувати воду за допомогою водяного колеса”, людина починає відчувати радість в молитві. Третій – “отримувати воду з іригаційного каналу”, молитву потрібно лише скеровувати, не потребує великих зусиль, людина може довгий час присвятити молитві. Четвертий – “зрошення саду дощем”, молитва переходить у споглядальний стан, душа єднається з божою любов’ю, людина бажає лише служити ближньому.
Під час війни, яку розпочала РФ проти України у 2022 році, черниці були змушені тимчасово покинути монастир у Покотилівці та переїхати до Польщі.