8 найпоширеніших професій харків’янок у минулому

У сучасному світі жінці отримати професію – це не проблема. Вона сама може обирати, ким їй стати, та навіть має повне право здобути кілька освіт і працювати в кількох напрямках одночасно. Список професій величезний, він не ділиться на чоловічі та жіночі. Але якщо повернутися в часи Радянського Союзу, то можна побачити, що жінкам були доступні далеко не всі професії. А якщо зазирнути ще далі від нас – у 19 століття, то з жалем можна виявити, що жінки навіть не допускалися до здобуття освіти. Далі на kharkovchanka.

Пропонуємо дізнатися, ким же працювали наші харків’янки в 19 та 20 столітті, умовно розділивши їх на дві категорії: 

• 4 професії, доступні жінкам у дорадянські часи;
• 4 жіночі професії під час існування Радянського Союзу.

Ким працювали харків’янки до утворення СРСР

Гувернантка

Це була одна з престижних жіночих професій, доступна дівчатам із забезпечених сімей. Здебільшого вони здобували домашню освіту, до якої входило навчання математики, читання, граматики та каліграфії, а також іноземних мов та музики. Заняття проводила гувернантка та, якщо були особливі побажання, вчитель певного предмета (викладачем був тільки чоловік). По суті, дівчина, яка здобула такі знання, могла передати їх іншим учням, отримуючи за це плату. Не всі могли працювати гувернантками, бо ще були потрібні педагогічні здібності, а їх дівчата не отримували. Тому затребуваними гувернантками ставали ті, хто любив дітей та вмів знайти до них підхід, а також зробити уроки не тільки ефективними, а й цікавими. 

З появою в Харкові інституту шляхетних дівчат, з’явилася можливість вчитися на професійних вчителів та викладати не тільки в рідному місті, а й за його межами. Адже у дівчини був диплом, що підтверджував її кваліфікацію, а не лише усна чи паперова рекомендація.

Пошиття одягу на замовлення та швачка

Одразу хочеться сказати, що це були дві різні професії. Знатна дама не могла бути швачкою – це було образливо і принизливо. Вона займалася пошиттям одягу, тобто приймала замовлення від клієнтів та робила індивідуальні викрійки. Разом із замовником їздила до крамниць, щоб обрати потрібну тканину та аксесуари, радила фасон та колір вбрання. Це дуже нагадувало роботу модельєра, але на той час ним могли бути лише чоловіки. Тільки вони мали право відкрити приватне ательє і дати ім’я (в сучасності – бренд) випущеному одягу. Але пошити вбрання у дами було дешевше та часом швидше, тому така робота мала попит та добре оплачувалась.

«Непомітною» швачкою могла працювати дівчина або жінка з простого народу. Звичайно ж, вона працювала на знатну панянку, та й взагалі саме від її майстерності залежав остаточний вигляд замовлення. Тож уміла швачка була завжди при заробітку та могла добре забезпечувати свою сім’ю. Ба більше, якщо швачці пощастило з роботодавицею, то їй діставалися обрізки тканини, а отже, вона могла ще й для себе з них скомбінувати пристойне вбрання.

Годувальниця

Вважалася дуже престижною роботою для простих жінок. У Харкові на той період історії годувальниця була популярною роботою. Річ у тім, що в місті проживала велика кількість забезпечених єврейських та німецьких сімей. Знатні пані не хотіли самі годувати грудьми та бути прив’язаною до немовляти, тому наймали годувальницю і няню з перших днів життя дитини. Звісно, не кожна жінка, яка народила, могла стати годувальницею в заможній родині. Існував серйозний відбір. Важливим був стан здоров’я майбутньої годувальниці, її харчування, склад сім’ї та кількість своїх дітей.

Ще одним кумедним критерієм відбору «молочної» мами був колір волосся. Вважалося, що молоко блондинок більш корисне, а рудоволосих – шкідливе. Та хоча зараз це здається смішним, тоді це було серйозним чинником. Також існувало негласне правило серед забезпечених і знатних сімей – годувальниця могла розраховувати на грошову допомогу та навіть пенсію до кінця життя. Не дивно, що багато простих харків’янок прагнули потрапити в «хорошу» сім’ю в ролі годувальниці.

Телеграфістка

Ця професія з’явилася в Харкові в 1890-ті роки, коли телефони з’явилися вже в усіх адміністративних установах міста. На радість харків’янок, жінок запрошували на роботу телеграфістки. Спочатку спеціальної освіти не було потрібно, бо й отримати її на той момент було ніде – вчилися методом «проб і помилок». Робота була сидяча, вимагала монотонності та зосередженості. Треба сказати, що харків’янки настільки стали вмілими телеграфістками, що пізніше, коли телефонний зв’язок з’являвся в інших містах та регіонах, їх запрошували навчати нові кадри.

Знатні пані з побоюванням дивилися на завзяття молодих дівчат опанувати цю професію. Але коли стало зрозумілим, що за телефонним зв’язком стоїть майбутнє та технологічний прогрес, ця професія перетворилася на одну з найпочесніших та популярних. 

У 19 столітті «гідні» професії Харкова здебільшого були доступні жінкам зі шляхетних родин. Простій дівчині або жінці влаштуватися в таку сім’ю було великим везінням. Переважна ж більшість жінок важко працювала фізично. Багато хто був неписьменний, оскільки перші школи для простих людей у нашому місті почали з’являтися тільки на початку 20 століття. 

Професії харків’янок за часів існування СРСР

У Радянському Союзі, з моменту його утворення у 1922 році, велику увагу приділяли освіті. Харків, як передове місто, відкрив безліч шкіл, училищ, інститутів та університетів. Жінки тепер могли розширити свої можливості та працювати там, де їм хотілося б. Список професій для жіночої половини міста став досить довгим. Звернемо увагу на 4 найпоширеніші в той період. 

Вихователька в дитячому садку

З моменту появи такої вакансії та аж до наших днів, ця робота вважається виключно жіночою. Щоб потрапити на цю роботу, була потрібна вища педагогічна освіта. Але одна справа піти вчити дітей у школі, а зовсім інша – у садочку, де треба насамперед навчити малюків ходити на горщик. Професія вважалася не престижною. Зазвичай на неї йшли ті випускники, які не змогли влаштуватися на роботу в навчальні заклади.

Хоча робота була дуже складною, бо декрет давали тільки на 3 місяці, саме від виховательок залежав добробут дітей та хороша репутація дитячого садка. Найбільшою компенсацією за важку працю цих жінок була любов і вдячність дітей, які підростаючи, все життя пам’ятали своїх улюблених виховательок.

Двірник

Цікаво, що до революції двірниками працювали тільки чоловіки. Щоправда, в їхні обов’язки входило не тільки прибрати двір, а й підтримувати порядок. До початку Другої світової війни двірниками в Харкові стали підробляти жінки. А після війни, коли чоловіків зовсім не вистачало, професія майже повністю перейшла в жіночі руки. 

У Радянському Союзі хорошим бонусом цієї роботи була перспектива отримати від держави власну квартиру. Роботу цю отримати було нескладно – не було потрібно ніякої освіти 

Продавчиня

Продавчиня за прилавком, у білому накрохмаленому кокошнику на голові, з неймовірною укладкою волосся – це символ радянської епохи. Здавалося, що всі вони були з одного «конвеєра». До того ж було враження що всі навчалися в одному навчальному закладі, де крім математичних премудростей, їх також навчали грубо розмовляти з покупцями. Звичайно, це було не у всіх магазинах.

Чоловіків у торгівлі було багато, але якось так вийшло, що вони або сиділи на складі й удавали вигляд, що зайняті розвантаженням товару, або займали директорське місце. А ось за прилавками харківських магазинів стояли виключно жінки.

Медсестра

Завдяки тому, що у жінок на початку 20 століття з’явилася можливість навчатися на лікаря, з’явилася така популярна професія, як медсестра. Багато дівчат дійсно хотіли стати лікарями, старанно вчилися для цього. Але, на жаль, у довоєнні роки все ще діяв стереотип, що жінка не може бути хорошим лікарем. Тому, існував дуже серйозний відбір – до хлопчиків, випускників медичних навчальних закладів ставилися більш поблажливо, ніж до дівчат. 

Більшість випускниць мріяли з часом стати лікарями, але найчастіше так і продовжували працювати медсестрами. 

Приємно, що у сучасному світі жіноча праця високо цінується. Завдяки харків’янкам різних професій наше місто процвітає в різних напрямках.