Архангело-Михайлівський жіночий монастир – це православна обитель Української Православної Церкви (УПЦ). Монастир розміщений у місті Лозова Харківської області за адресою вул. Станіславського, 18. Монастир належить до Харківської єпархії. Обитель не має такої давньої історії, як багато монастирів України, але її коріння сягає кінця XIX століття, коли у сусідньому селищі Світловщина існувала Трисвятительська жіноча громада. Престольне свято монастиря – Собор Архістратига Михаїла (21 листопада). Далі на kharkovchanka.
Заснування Трисвятительської громади у XIX столітті: передісторія монастиря
Історія монастиря починається у 1897 році у селищі Світловщина, яке розташоване за 5 кілометрів від Лозової. Тоді землевласниця Олена Фадєєва, вдова надвірного радника, заснувала жіночу релігійну громаду на честь Трьох Вселенських Святителів – Василія Великого, Григорія Богослова та Іоанна Златоуста. Це були часи, коли по всій імперії будувалися храми в подяку за порятунок імператора Олександра III у залізничній катастрофі під Бірками у 1888 році. На кошти Фадєєвої був побудували храм та келії. Сестри жили скромно, молилися та працювали на своїй землі. До початку XX століття громада почала розвиватися, були добудовані монаші корпуси та господарські приміщення. Головним заняттям насельниць була благодійність – в обителі було організовано трапезну для бідних мешканців околиць, а також школа і притулок для сиріт. Однак революція 1917 року перервала життя громади. На початку 1920-х років, у період атеїстичної політики радянської влади, храми та монастирі закривали й руйнували по всій країні. Релігійну громаду у Світловщині теж закрили, храм був зруйнували, ченців вигнали, а територію передали колгоспу. Вціліли тільки два чернечі корпуси та ігуменський будинок, але вони поступово занепадали. До кінця XX століття від громади залишилися розвалини.
Відродження чернечої традиції у Лозовій (1990-ті – початок 2000-х років)
Відновлення монастиря у Лозовій розпочалося у 1990-ті роки на хвилі загального релігійного відродження на пострадянському просторі. Ініціатором проєкту був протоієрей Дмитро Негер – настоятель Свято-Смоленської парафії у Лозовій, який з кінця 1980-х – початку 1990-х років працював у місцевій парафії та вів активну парафіяльну та місіонерську діяльність. Відродження обителі здобуло архієрейське благословення тодішнього архієрея митрополита Харківського та Богодухівського Никодима (Руснака).
Місцем для нової обителі ченців був обраний колишній Будинок культури залізничників у Лозовій. Будівля під монастир була передана у напівзруйнованому вигляді, а сама територія була занедбана, бо довгий час використовувалася як звалище та як місце збіговиська асоціальних елементів. Будівля клубу потребувала капітального ремонту та переобладнання під потреби монастиря. 27 березня 1997 року був направлений запит до проєктної організації “ХарківБудПроєкт” з проханням розробити робочу документацію для реконструкції та проведення ремонту будівлі. 22 квітня 1997 року проєкт був вже готовий, і це дало технічну змогу розпочати облаштування монастиря та переобладнання приміщення під храм, келії та господарські приміщення. Перші послушниці – кілька жінок з різних єпархій України – приїхали до Лозової та взялися за відновлення будівлі своїми силами. Вони очищали приміщення, проводили косметичний ремонт та організовували перші богослужіння в імпровізованому храмі. Також до будівлі була упорядкована прилегла територія. Фінансування відбувалося коштом пожертв мешканців та меценатів з Харкова. Підтримка з боку держави була незначною.
Початок роботи нового монастиря
22 березня 1998 року митрополит Никодим освятив храм на честь архангела Михаїла. Люди тоді говорили: “У Лозовій тепер є свій ангел”. У той же час на засіданні Священного Синоду УПЦ Блаженнішим митрополитом Київським та всієї України Володимиром (Сабоданом) був затверджений статут нового монастиря.
Перша настоятелька – ігуменя Нектарія (Булякова) – була призначена у березні 1998 року. Пізніше її змінили ігуменя Агрипина (Дворниченко) та ігуменя Параскева (Литвинова), яка очолювала обитель з травня 2004 року до своєї смерті – 24 вересня 2015 року. Після неї настоятелькою монастиря стала ігуменя Євфимія (Дасарова).
Розвиток монастиря у 2000-х роках: будівництво та подвір’я
Після освячення Архангело-Михайлівський монастир почав активно розвиватися. До 2000 року кількість насельниць досягла 20 осіб, а до середини 2000-х їх вже було 30. У монастирі були проведені масштабні роботи: облаштували дво- та тримісні келії, провели газове опалення, звели дзвіницю з дзвонами, подарованими благодійниками. Храм прикрасили фресками та новим іконостасом у візантійському стилі. Територія була упорядкована: розбиті сади та город, побудовані господарські будівлі для птахів та худоби.
Важливим етапом стало відкриття подвір’я у селищі Світловщина у 2002 році з благословення митрополита Никодима. Це було поверненням до джерел: на місці зруйнованої Трисвятительської громади сестри відновили два збережених чернечих корпуси та ігуменський будинок, побудували просфорню, літню кухню та будинок для священника. За короткий термін, вже до 12 лютого 2005 року, був освячений новий дерев’яний храм Трьох Вселенських Святителів. Територія подвір’я охоплює ставок для хрещень, стежки для прогулянок та є місцем усамітненої молитви та приймання паломників.
У 2000-х роках у монастирі знову була відкрита трапезна для бідних та бездомних, малозабезпеченим сім’ям роздавали продукти, а також почала працювати Недільна школа для дітей. Сестри підтримували лікарні Лозової, влаштовували паломницькі поїздки до Києво-Печерської лаври та інших святих місць. Богослужіння відбувалися щодня за монастирським статутом: утрені, літургії, вечірні. До 2010 року на службу до храму приходило до 200 осіб, а сама обитель стала центром духовного життя міста.
Сучасний стан
Монастир зміг адаптуватися до економічних труднощів, пандемії COVID-19 та геополітичної нестабільності у регіоні. Сестри оновили іконостас, розширили бібліотеку духовної літератури та запровадили онлайн-трансляції богослужінь через сайт єпархії. Благодійність, як і раніше, залишається пріоритетом: допомога переселенцям із зон конфлікту, участь в екологічних акціях (очищення річок) та підтримка малозабезпечених сімей. Монастир співпрацює з місцевою владою Лозовської громади та приваблює паломників із сусідніх областей.
У 2020-х роках монастир відзначив 25-річчя відродження, що було відзначено у публікаціях єпархії. Архангело-Михайлівський монастир залишається символом відродження православ’я у пострадянській Україні. Це не просто храм, а й справжній соціальний центр, який допомагає людям у скрутні часи. У майбутньому, з урахуванням планів єпархії щодо цифровізації, обитель може розширити онлайн-присутність та залучити ще більше паломників.
Архангело-Михайлівський монастир – приклад того, як віра та наполеглива праця можуть змінити місце. З розвалин Будинку культури здійнялася обитель, яка дає людям надію. Завдяки протоієрею Димитрію Негеру, сестрам та меценатам Лозова знайшла свій духовний дім. Але Архангело-Михайлівський монастир – не тільки місце молитви, а й частина життя міста, де люди знаходять підтримку, віру, надію та любов.