Ставлення до такого громадського руху, як фемінізм, серед харків’ян різне. Хтось підтримує ідею рівноправності чоловіків і жінок, хтось вважає за краще залишатися “за чоловічим плечем”, а хтось займає нейтральну позицію. Насправді в Україні жінки мають такі самі конституційні права у всіх сферах життя, як і чоловіки. На ставлення до фемінізму часто впливає власне уявлення про це поняття та поширені погляди. Чому жінок, які дотримуються ідеї рівноправності статей, часто не розуміє суспільство? Пропонуємо добірку найпоширеніших міфів про фемінізм, поширених у нашому регіоні. Далі на kharkovchanka.
Трохи про історію фемінізму на Харківщині
Феміністичний рух у нашому регіоні почав активно проявлятися після 1991 року – з моменту, коли Україна стала незалежною. Через три роки у Харкові започаткували Центр гендерних досліджень, а ще через 14 років відбулося відкриття Музею жіночої та гендерної історії. Його засновники протягом довгих років збирали значущі предмети та речі харків’янок, які мають символічний зміст для місцевих мешканок. Харківський музей увійшов до Міжнародної асоціації жіночих музеїв світу IAWM.
У музеї представлено кілька проєктів, які близькі харків’янкам та які знайшли відгук у їхніх серцях. Один з них – це “Крізь скляну стелю”. Кімната наповнена годинниками, стрілки яких давно зупинилися. Всюди стоять предмети, пов’язані з роботою жінки по дому. В кімнаті є вікно, а за ним чоловіки, які творять велику справу та історію. А з іншого боку вікна за фіранкою жіноче життя. Воно складається з тяжкої праці, яка часто залишається непоміченою. Ідея проєкту – нагадати жінкам, що важливо не забувати про себе, свій розвиток та професійне становлення, а також нагадати чоловікам про цінність їхніх других половинок.
Чому до жінок, які мають добрі наміри і намагаються наголосити на значущості представниць прекрасної статі в суспільстві, деякі ставляться упереджено? Виною тому неправильні уявлення чи міфи про феміністок. Пропонуємо розвіяти найпопулярніші з них.
“Феміністки не люблять чоловіків та не цінують родину”
Представниці руху не лише люблять чоловіків, а й створюють із ними сім’ї, в яких успішно вирощують дітей. Тетяна Ісаєва, засновниця Музею жіночої та гендерної історії, на власному прикладі демонструє важливість сім’ї у житті жінки. Вона розповідає про свою дорослу дочку, з якою у неї теплі стосунки, кохану онучку і своїх предків.
Понад те, феміністки не приймають матріархат і не прагнуть бути головою у родині. Вони лише хочуть “співпрацювати в парі”, тобто приймати спільні рішення та розподіляти сімейні обов’язки порівну.
“Феміністки посягають на права чоловіків”
Світлана Сененко, харків’янка, яка зараз проживає США і яка всіляко підтримує роботу Музею жіночої та гендерної історії, пояснює, що феміністки не ставлять за мету забирати у чоловіків те, чим вони дорожать. Це стосується високооплачуваних посад, становища у суспільстві та інших переваг. Вони прагнуть донести ідею, що жінки можуть однаково претендувати на ці ж права.
Противники фемінізму нерідко кажуть: “Якщо ти феміністка і хочеш рівноправності, йди працюй на завод, слюсарем, вантажником чи сантехніком”. За такою заміною понять і спонуканням вибирати важку роботу зазвичай стоїть невпевненість у власних силах тих, хто це пропагандує.
“Феміністки відстоюють права лише жінок”
Прихильники фемінізму кажуть, що вони борються не лише за права жінок, а й за всіх, хто стикається з дискримінацією. Це стосується розподілу суспільства на соціальні класи, релігійні конфесії та інших відмінностей. За словами Тетяни Ісаєвої, будь-яка нерівність у суспільстві призводить до проблем і непорозумінь, а розв’язувати це питання потрібно комплексно.
Іншими словами, неможливо спонукати когось поважати права жінок, якщо ця людина ставиться зневажливо до багатьох: до тих, хто менше заробляє, має інший колір шкіри або якісь зовнішні вади.
“Феміністки – нещасні жінки, які не стежать за собою”
Насправді, серед феміністок немає жодних стандартів, як вони мають виглядати. У рамках феміністського харківського проєкту “Видатні харків’янки”, який почав реалізовуватись у 2013 році, відвідувачам Жіночого музею у місті пропонували сучасні історії тридцяти реальних харків’янок. Їх поєднувало те, що вони зіткнулися з утиском своїх прав, за що почали боротися. При цьому всі вони відрізнялися між собою зовні і кожна була прекрасна по-своєму.
У 2019 році було створено більш масштабний проєкт “365 жіночих історій Харкова”, який висвітлював ще більше жіночих історій. Учасницям проєкту абсолютно не характерна одноманітність. Фемінізм не нав’язує ідею використання або невикористання косметики, не диктує правила вибору гардероба. Жінки закликаються залишатися собою і намагатися бути красивими насамперед для себе.
У Харкові, як і раніше, періодично проходять марші феміністок. Їм доводиться стикатися з агресією місцевих активістів та підтримкою тих, кому імпонує ідея рівноправності. Звичайно, кожний має право на особисті погляди. У будь-якому разі, перш ніж займати ту чи іншу позицію, варто розібратися, які ідеї несе рух та які цінності насаджує у суспільстві.