Радянська доба тривала близько 70 років, і за цей час традиції весілля, як і загальноприйняті правила в інших сферах життя, суттєво змінювались. З моменту появи СРСР обов’язкова норма церковного шлюбу відійшла у минуле, і офіційною реєстрацією взаємовідносин чоловіка та жінки почали займатися державні органи. При цьому помітна частина осіб не вважали за необхідне одружуватися, і проживали зі своїми партнерами у так званому цивільному шлюбі, без розпису. Далі на kharkovchanka.
Багато в чому весілля в радянські часи було процедурою, сповненою бездушної бюрократії та деяких принизливих моментів, про що сповіщає сайт Istpravda.com.ua. Наприклад, існування спеціальних запрошень, які давали змогу у магазинах придбати дефіцитні товари, посилаючись на необхідність для молодят. Однак деякі усталені обряди та звичні дії під час одруження молодих міцно закріпилися у вжитку громадян, і навіть перекочували у XXI століття.
Традиції під час реєстрації шлюбу
Під час реєстрації шлюбу і у процесі підготовки до цього дійства існували певні звичаї, яких дотримувались харків’яни. Так, зокрема, коли наречена та наречений знаходилися у РАЦСі на церемонії, їх просили стати на рушник, який клали на підлогу. Вважалося, що від цього обряду залежить те, як потім складеться подружнє життя у молодят. Прийнято було думати, що той з пари, хто першим стане на рушник, і буде потім главою родини, керуватиме всіма справами.
На вході до зали, де безпосередньо відбувалась реєстрація шлюбу, грав марш Мендельсона, який міцно став асоціюватися у населення саме з весіллям. Після процедури оформлення шлюбу, коли молода пара виходила на вулицю із РАЦСу, присутні навколо посипали її цукерками та дрібними монетами. Батьки одруженої пари зустрічали винуватців урочистостей хлібом та сіллю.
Після закінчення офіційної церемонії новоспечені чоловік та жінка вирушали на меморіал, присвячений загиблим у Другій світовій війні солдатам. Там клали квіти та вшановували пам’ять полеглих бійців. Також традиційно їздили містом та фотографувалися у найбільш популярних місцях, поруч із пам’ятками архітектури.
Традиції під час святкування весілля
Коли офіційна частина заходу була вже позаду, молодята та гості свята починали, власне, відмічати саму урочисту подію. На святковому столі пару чекали шампанське та бокали, перев’язані стрічкою. Цей напій одружені харків’яни мали випити через рік після весілля.
За традицією присутні гості дарували молодим гроші, а також різні корисні у побуті подарунки: зокрема, це могли бути фужери, стакани, люстри, килими. До речі, килим вважався досить щедрим презентом, і його часто можна було спостерігати у радянських квартирах як засіб не лише декору, але й звукоізоляції.
Дотримуючись обряду, в нареченої крали весільну туфлю. При цьому просили викуп у нареченого, і не завжди обов’язково грошима, часто це могли бути солодощі, прикраси або щось інше. Цей обряд був своєрідною перевіркою чоловіка на щедрість і адекватність. Те, як він поводився у такій ситуації, показувало його характер і ставлення до дружини.
Великі застілля, танці, побажання закоханим, тости, навіть бійки стали звичними атрибутами подібних свят. Зазвичай святкування весілля тривало один день, але траплялось і таке, що веселилися два дні поспіль. Часто подібне тривале відмічання події було розповсюдженим у селах. Там на другий день після розпису молодят влаштовували справжній перфоманс з переодяганнями, що нагадувало маскарад.
Харків’яни у радянську добу були креативними, і намагались процедуру одруження, формалізовану та в чомусь сувору, урізноманітнити. Задля цього вигадували подібні традиції, іноді ― доволі кумедні, які дійшли до часів незалежної України.