Володарка рідкісного голосу – лірико-колоратурного сопрано, Емілія Боброва притягувала до себе слухачів, які немов заворожені її співом, не могли відвести від неї погляду. Вона була втіленням великого шекспірівського образу в оперному варіанті. Дивлячись на її манеру виконання, жести, рухи в поєднанні з незвичайною красою та жіночністю, здавалося, що бачиш перед собою ожилу Офелію Шекспіра. Але сценічний образ співачки також сильно відрізнявся від реального, як її справжнє ім’я від псевдоніма. Якою була життєва історія знаменитої оперної співачки? Про це розповість ця стаття. Далі на kharkovchanka.
Емілія чи Генрієтта?
У 1875 році в Харкові народилася дівчинка з довгим ім’ям Елеонора Генрієтта Іда Пфейфер. Батьки були німцями за походженням, але більшу частину свого життя мешкали у нашому місті. Елеонора здобула освіту в Харківській жіночій гімназії, де на її прекрасні вокальні дані звернули особливу увагу. За рекомендацією викладачів її відправили до Києва, де вона навчалася у самого професора Камілло Еверарді в Імператорському музичному товаристві. Завдяки своєму рідкісному діапазону голосу та великій працьовитості, вважалася однією з найкращих учениць за класом співу і драматичного мистецтва.
Генрієтті довелося змінити ім’я на Емілію у 1897 році, коли вона успішно дебютувала в опері «Гугеноти» Дж. Мейєрбера. Її рідне ім’я було дуже складно вимовити та запам’ятати для людей, які розмовляють російською. Тому в товаристві «Фюрер і Гельрот», до якого вона вступила після закінчення навчання, їй запропонували придумати собі псевдонім, більш прийнятний та зрозумілий для глядачів. Так з’явилася Емілія Федорівна Боброва – німкеня перетворилася на слов’янську дівчину. Під цим псевдонімом співачка прожила до кінця своїх днів.
Ролі в житті та на сцені
Свою першу роль, на серйозній сцені, Емілія Боброва отримала ще бувши студенткою Імператорського музичного товариства. У 1896 році, завдяки своєму таланту та першокласній вокальній техніці, брала участь у «Найвищій присутності в симфонічному зібранні під управлінням О. М. Виноградського». Настільки вразила «високе суспільство», що навіть була вшанована царським подарунком.
Ще за життя Боброву називали «любителькою вокальних феєрверків», оскільки вона могла проробляти голосом неймовірні «піруети». Глядачі зачаровувалися нею з першого погляду. Не дивно, що Емілію запрошували до себе численні знамениті оперні театри. Вона виступала в казансько-саратовському товаристві. Кілька років пропрацювала в рідній харківській опері. Потім успішно виступала на сценах таких великих міст, як Перм, Київ, Вільнюс, Одеса, Єкатеринбург, Москва, Петербург.
Репертуар Емілії Бобрової включав понад 30 партій – неймовірно велике число для оперної співачки. Це лише ще раз підтверджує наскільки улюбленою та головною справою її життя була опера. Виступам вона віддавала всю себе. Ось деякі яскраві ролі Бобрової:
- Офелія – «Гамлет» А. Тома;
- Людмила – «Руслан і Людмила» М. Глінки;
- Ізабелла – «Роберт-Диявол» Дж. Мейєрбера;
- Джульєтта – «Ромео і Джульєтта» Ш. Гуно;
- Снігуронька – «Снігуронька» М. Римського-Корсакова;
- Віолетта – «Травіата» Дж. Верді.
Цікаво, що більшість своїх опер Емілія розучувала під керівництвом свого улюбленого вчителя Камілло Еверарді.
В особистому житті Бобрової все було не так яскраво і феєрично, як у творчому. Більшість чоловіків захоплювалися талантом та зовнішністю співачки й описували її як «чудової краси жінку». У спогадах М. М. Боголюбова згадується один цікавий епізод, коли на бенефісі Бобрової багатий уральський золотопромисловець, мільйонер Поклевський-Козелл, просто божеволів від співачки. Він обсипав її квітами на бенефісі й обдарував подарунками. Навіть підніс їй самородок золота в рожевій яшмовій скриньці. Так, увагою Емілія Боброва обділена не була. Однак це не допомогло їй створити з кимось із її шанувальників сім’ю, хоча романів було чимало. Сучасники Емілії зазначали, що «їй були притаманні легкість, блиск, зовнішня експресивність, проте бракувало душевної теплоти». Найімовірніше, в цьому й була причина того, що життєві ролі їй так і не вдалося «зіграти» успішно.
У зрілі роки Боброва перемкнулася на викладацьку діяльність. Змогла свій талант та любов до опери передати новим поколінням. У культурній історії нашого міста вона посідає почесне місце співачки, яка віддала всі свої сили мистецтву.