Клавдія Іванівна Шульженко – видатна радянська співачка та актриса, чия творчість залишила незгладимий слід в історії вітчизняної естради. Її проникливе виконання ліричних пісень та романсів підкорило серця мільйонів слухачів, а військові виступи стали символом мужності та великою підтримкою для солдатів на фронті.
Ранні роки та початок кар’єри
Клавдія Шульженко народилася 24 березня 1906 року у Харкові в сім’ї Івана Івановича та Віри Олександрівни Шульженко. Її батько, бухгалтер за професією, був захоплений музикою та грав на духових інструментах в аматорському оркестрі. У їхньому домі завжди лунала музика, а Клавдія з самого дитинства виконувала народні пісні. Під час навчання у жіночій гімназії Катерини Драшковської вона брала уроки вокалу та нотної грамоти у Миколи Чемезова, який згодом став професором Харківської консерваторії.
Перші кроки на сцені у Харкові
Її дебют на сцені відбувся у 1923 році, коли їй було лише 17 років. Клавдія виступила на сцені Харківського драматичного театру. Керівником театру в ті часи був Микола Синельников – відомий театральний режисер. Драматичний театр був одним із провідних культурних центрів міста, у якому ставили як класичні п’єси, так і сучасні радянські твори. Шульженко виконала романс “Зірки на небі” у виставі “Страта”. Це був її перший досвід на великій сцені, й він виявився дуже успішним. Виступ молодої співачки справив сильне враження на глядачів, а її талант відразу був помічений. Хоча на той момент Шульженко була ще зовсім юною, вона вже мала виразний та потужний голос, який привертав увагу. Її манера виконання була проникливою, а вокальні дані бездоганними.
Після дебюту в театрі Клавдія Шульженко продовжила працювати у трупі, брала участь у різних спектаклях та музичних постановках. Але вона виступала не тільки як співачка, а ще як акторка – на той час артисти мали бути універсальними та здатними грати у різних жанрах. Крім того, Клавдія Шульженко почала виступати на концертах у робітничих клубах та в інших культурних закладах Харкова. Ці виступи допомогли їй налагодити контакт із широкою аудиторією, а згодом вона стала однією з улюблених артисток міста. Саме у Харкові Шульженко сформувала свій сценічний стиль, який пізніше приніс їй всесоюзну славу.
Але протягом цих перших років у Харкові Клавдія Шульженко не тільки розвивала свої вокальні дані, вона ще й вчилася сценічної майстерності, працюючи з досвідченими театральними режисерами.
Переїзд до Ленінграда та перші успіхи
У 1928 році Клавдія Шульженко покинула рідний Харків та переїхала до Ленінграда, який на той час вважався культурною столицею СРСР. Цей переїзд став поворотним моментом у її житті. У Ленінграді вона продовжила виступати, але вже на більш відомих та знаменитих сценах.
Перша її поява перед широкою публікою відбулася на концерті у Маріїнському театрі – одному із головних театрів країни. І молоду співачку одразу помітили та високо оцінили не тільки глядачі, а й критики. Пізніше Клавдію Шульженко запросили виступати до Ленінградського мюзик-холу, де вона грала у музичній комедії “Умовно вбитий”. Постановка була сучасною та незвичайною, з елементами сатири та джазу. Музику до вистави написав молодий Дмитро Шостакович – на той момент уже відомий, але все ще експериментуючий композитор. Шульженко виконала у цьому мюзиклі роль Марійки Функтикової, де їй потрібно було не тільки співати, а й грати. Для неї це був перший серйозний досвід на професійній сцені такого масштабу.
У той самий період вона почала співпрацювати із джаз-оркестром під керуванням Якова Скоморовського – одного з піонерів джазової музики у СРСР. Спільні виступи з оркестром допомогли Клавдії Шульженко розширити свій репертуар: до романсів та естрадних пісень додалися джазові номери та навіть танго. Це зробило її стиль більш сучасним та популярним. А її голос ідеально підходив для ліричних та естрадних пісень.
У 1936 році на студії “Мелодія” було записано перші грамофонні платівки з її піснями. Серед них особливо виділялася “Голубка” – ніжна та прониклива пісня, яка миттєво стала хітом. Платівку було продано величезним тиражем – близько двох мільйонів примірників, що для того часу було колосальним успіхом. За кілька років, у 1939 році, Кравдія Шульженко взяла участь у I Всесоюзному конкурсі артистів естради – найбільшому на той час конкурсі для співаків та естрадних виконавців. Вона виконала кілька пісень, включно із “Челітою”, “Запискою” та “Дівчинка, прощавай!”. Клавдія Шульженко стала лауреатом, а це означало всесоюзне визнання. З цього моменту її ім’я стало відомим у всіх куточках країни.
Роки у Ленінграді стали для Клавдії часом становлення та професійного зростання. Саме у цьому місті вона сформувалася як професійна артистка з власним стилем: щирим та душевним. Саме такою її запам’ятали мільйони слухачів.
Клавдія Шульженко під час Другої світової війни
З початком війни Клавдія Шульженко залишилася у Ленінграді. Уже влітку 1941 року вона почала виступати в шпиталях та на військових заводах. Перші її концерти відбувалися у вкрай важких умовах – у холодних, неопалюваних залах, за затемнення, часто під звуки сирен. Навесні 1942 року Шульженко було евакуйовано до тилу, але вже влітку вона добровільно поїхала на фронт у складі фронтової концертної бригади. Шульженко виступала прямо у бойових частинах, іноді лише за кілька кілометрів від лінії вогню.
Клавдія виступала не одна, з нею працював акомпаніатор Володимир Корольов, з яким вони давали концерти аж до кінця війни. Їхня програма складалася з пісень, які солдати просили виконувати знову та знову: “Синя хустинка”, “Фронтова подруга”, “Давай запалимо”, “Пісенька фронтового шофера” та інші. Вона співала так, ніби зверталася до кожного із бійців – просто, ясно, по-справжньому. Солдати дарували їй саморобні сувеніри, писали листи, просили фотографії. Часто її впізнавали на передовій, і це підіймало бойовий дух.
У 1943 році Шульженко знову виступала у звільненому Харкові. До кінця війни в неї за плечима було понад тисячу виступів на фронтах та в тилу. За свою роботу під час війни Клавдію було нагороджено орденом Червоної Зірки, медаллю “За оборону Ленінграда”, медаллю “За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні”, а у 1945 році – орденом Вітчизняної війни II ступеня.
Війна змінила її як артистку. Після неї вона більше не виконувала “легку” естраду. Вона не любила говорити про війну публічно, але у приватних розмовах називала це часом, коли мистецтво було не заради слави, а заради людей.
Післявоєнна кар’єра та особисте життя
Після війни Шульженко продовжила активну концертну діяльність, вона виконувала як військові, так і ліричні пісні. У її репертуарі з’явилися такі твори, як “Де ж ви тепер, друзі-однополчани?”, “Вальс про вальс” та “Три вальси”. У 1954 році Шульженко виконала роль у фільмі “Веселі зірки”, а у 1971 році їй було надано звання народної артистки СРСР.
Особисте життя
Клавдія Іванівна двічі була заміжня. Першим її чоловіком був Володимир Кораллі, від якого вона народила сина Ігоря. Другий чоловік – кінооператор Георгій Єпіфанов, з яким вона прожила до кінця своїх днів.
Клавдія Іванівна Шульженко померла 17 червня 1984 року у Москві, похована вона на Новодівичому кладовищі.
Але її творчість продовжує надихати нові покоління виконавців, а пісні залишаються улюбленими мільйонами людей й досі.