На початку XX століття у Харкові, одному з найбільших промислових та культурних центрів Російської імперії, виникло унікальне соціальне явище – Товариство взаємодопомоги жінкам-трудящим. Це товариство стало важливою віхою в історії жіночого руху на теренах України та відіграло помітну роль у боротьбі за права жінок, освіту та соціальний захист. Далі на kharkovchanka.
Історія заснування
Товариство взаємодопомоги трудящим жінкам було засновано у 1902 році групою прогресивних жінок та чоловіків, які були стурбовані становищем трудящих жінок у Російській імперії загалом та окремо у Харкові. Ініціаторами створення були представники інтелігенції – лікарі, педагоги, журналісти, юристи, а також самі працівниці фабрик та заводів. Це товариство стало першим у місті жіночим об’єднанням, яке діяло легально та розвивало ідею самодопомоги. Створення товариства стало відгуком на загострення соціальних суперечностей та погіршення умов праці жінок на зламі століть. Крім того, зростання грамотності, вплив революційних ідей та поява перших феміністських ініціатив у Російській імперії сприяли формуванню такого об’єднання саме у Харкові.
Цілі та завдання
Метою товариства була всебічна підтримка жінок із робітничого класу, насамперед у сферах освіти, охорони здоров’я, дитячого виховання та правової допомоги. До завдань організації входили:
- створення шкіл, курсів та гімназій для жінок та дітей трудящих
- влаштування безоплатних їдалень, притулків, дитячих садків
- надання юридичних консультацій
- організація культурних та просвітницьких заходів
- боротьба із безробіттям та дискримінацією жінок на ринку праці.
Освітні ініціативи
Товариство взаємодопомоги трудящим жінкам у Харкові не обмежувалося тільки соціальною допомогою, однією з головних та найбільш амбітних ініціатив стали освітні курси для жінок.
Ці курси почали діяти вже у перші роки існування Товариства й охоплювали різні рівні навчання: від початкової освіти для неписьменних до більш просунутих занять, які наближалися за змістом до університетських.
Насамперед за сприяння товариства було відкрито вечірні загальноосвітні курси для дорослих жінок, багато з яких не мали змоги навчатися у дитинстві. Тут викладали основи грамоти, арифметику, історію, географію, закон Божий, природознавство.
Заняття проводилися у вільний від роботи час, переважно ввечері, та були безплатними. Частину курсів вела педагогічна інтелігенція Харкова, зокрема викладачі жіночої гімназії та університету. Рівень був дуже високим – випускниці цих курсів згодом мали змогу вступити до професійних шкіл або брати участь у роботі самої організації.
Окремий напрямок становили курси із рукоділля та прикладних професій, таких як шиття, вишивка, курси крою, основи кравецької справи. Ці заняття мали практичний характер та були спрямовані на те, щоб дати жінкам можливість заробляти власними руками. Пізніше з’явилося ще й навчання основам бухгалтерії, діловодства, а також курси з догляду за дітьми та домашньої гігієни, що було доволі популярно для нянь та гувернанток.
Але найзначнішим кроком стало створення Вищих жіночих курсів, які почали діяти при товаристві у 1910 роках. Курси проводили в одному із приміщень, які були орендовані товариством у центрі міста неподалік Харківського Імператорського університету. Це давало змогу залучати до викладання професуру з цього вишу. Іноді запрошували лекторів із Петербурга та Києва, наприклад, на заняття з права.
На курсах викладали філософію, педагогіку, літературу, французьку та німецьку мови, основи медицини, анатомію та психологію. На відміну від вечірніх курсів, сюди приймалися жінки із базовою освітою, а навчання тривало близько двох років. Курси були визнані в університетських колах, а деякі з їхніх випускниць продовжили навчання у вишах вже після 1917 року.
Особливість цих курсів полягала у тому, що вони не мали формального статусу університету, але за рівнем викладання наближалися до нього. Заняття проводили в аудиторіях на 15-25 осіб, жінки вели зошити та готували доповіді. Протягом року слухачки мали пройти письмові та усні заліки, особливо з мов, історії та педагогіки. Саме товариство надавало посібники з різних предметів, зберігало бібліотеку та організовувало безоплатні обіди для нужденних учениць.
Це був рідкісний випадок, коли нижчі верстви суспільства мали змогу отримати доступ до знань, які раніше були прерогативою тільки заможних та освічених класів.
Соціальні проєкти
У 1907 році за безпосередньою участю Харківського товариства взаємодопомоги трудящим жінкам було засновано дитячий садок “Вогнище” – першу в місті установу, яка була створена спеціально для дітей трудящих жінок. Виховання у дитячому садку проводилося за сучасними методиками, особливу увагу приділяли розвитку дитини. Діти вчилися читати, писати, співали, малювали, гуляли, знайомилися з природою.
Особливу увагу приділяли санітарії: дітей привчали до особистої гігієни, регулярно проводили огляди лікарів, а харчування було збалансованим та корисним. Заклад працював з раннього ранку й до вечора та був підлаштований до графіка фабричних та заводських робітниць. Це робило його незамінним для робітничих матерів. Водночас при товаристві почала діяти безплатна їдальня, яка стала справжнім порятунком для жінок та дітей з найбідніших районів Харкова. Їжа була простою, але теплою та ситною. Але їдальня стала не тільки місцем гуманітарної допомоги, а й центром спілкування та просвітництва: тут відбувалися бесіди про правильне виховання дітей, лекції з санітарії, а також проходили обговорення правових та трудових питань за участю лікарів, юристів та педагогів.
Для підтримки цих ініціатив товариство влаштовувало регулярні благодійні заходи. На благодійних ярмарках продавалися вироби, які зробили жінки на курсах при товаристві – вишиті серветки, рушники, ляльки, іграшки. Відбувалися літературні та музичні вечори, ставилися театральні постановки.
Соціальна робота товариства не обмежувалася тільки точковою допомогою, вона була частиною набагато ширшої стратегії – поступового поліпшення становища жінок та визнання їх повноправною частиною міського та громадянського життя.
Організація та керівництво
Товариством керував виборний комітет, до якого входили представники різних соціальних верств. Роботу забезпечували добровольці: викладачі, лікарі, активістки. Організація публікувала щорічні звіти про свою діяльність, що свідчило про її серйозність та прозорість.
Труднощі та ліквідація товариства
Після революції 1917 року та встановлення радянської влади діяльність товариства стала поступово згортатися. Нова державна система взяла на себе функції, які раніше виконували громадські об’єднання. У 1919 році товариство було офіційно розпущено, а його установи передано у відання державних органів.
Соціальне значення та спадщина
Харківське товариство взаємодопомоги трудящим жінкам залишило глибокий слід в історії міста та жіночого руху в цілому. Воно стало прикладом самоорганізації, солідарності та соціальної відповідальності, задовго до офіційного визнання жіночих прав у радянській державі. Його діяльність підготувала підґрунтя для подальших реформ у галузі жіночої освіти та праці, а спогади про нього збереглися в архівах, документах та роботах істориків.