Ірина Миколаївна Бугримова – легендарна особистість в історії радянського цирку, перша в країні жінка-дресирувальниця левів, чиє життя та кар’єра стали символом сміливості, таланту та відданості мистецтву. Далі на
Ранні роки
Ірина Бугримова народилася 13 березня 1910 року у Харкові. Її батько, Микола Іванович, був професором ветеринарії. А мати, Олександра Йосипівна, була дочкою відомого адмірала Йосипа Федоровича. З дитинства Ірина виявляла інтерес до мистецтва та спорту: займалася музикою, балетом та різними видами спорту, включно з ковзанярським спортом та метанням ядра. Її спортивні досягнення були винятковими: вона кілька разів ставала чемпіонкою України та брала участь у Всесоюзній спартакіаді, де посіла четверте місце у метанні ядра.
Початок роботи у цирку
Наприкінці 1920 років Ірина познайомилася з Олександром Буслаєвим – спортсменом та артистом. До цього моменту Бугримова вже мала серйозні спортивні досягнення та виступала у показових номерах. Буслаєв був відомим цирковим артистом – повітряний гімнаст та акробат. Саме він запропонував Ірині спробувати себе у цирку та стати його партнеркою. Вони почали працювати над номером, який згодом отримав назву “Політ на санях з-під купола цирку”. Це був дуже небезпечний трюк: артисти ковзали по натягнутому канату на справжніх санях, виконуючи складні акробатичні елементи на величезній висоті. Під час виконання номера Ірина Бугримова не використовувала страховку, що робило його ще більш видовищним та ризикованим. Прем’єра “Польоту на санях” відбулася у 1931 році у Києві й одразу ж викликала фурор. Артисти гастролювали з цим номером усією країною та завоювали величезну популярність та визнання публіки.
Робота з кіньми
Але Бугримова не обмежувалася тільки повітряною гімнастикою. Паралельно вона захопилася кінним спортом й вирішила додати елементи верхової їзди у свій цирковий репертуар. Так народився новий номер – “Вища школа верхової їзди”. Це була не просто демонстрація фігурної їзди: Бугримова керувала кіньми із винятковою майстерністю, змушуючи їх виконувати складні елементи під музику. Робота із кіньми виявилася для Ірини особливо близькою. Вона вивчала їхні звички, розробляла власні методи тренування й незабаром стала однією з найкращих циркових вершниць. Цей досвід згодом дуже допоміг Ірині, коли вона вирішила перейти до роботи із хижаками. Адже керування левами вимагало того ж поєднання сили, впевненості та тонкого розуміння психології тварин.
Дресирування левів
У 1937 році Ірина Бугримова вирішила спробувати себе у дресируванні хижаків. Вона стала першою жінкою у Радянському Союзі, яка наважилася працювати із левами. У 1930 роки робота з хижаками вважалася винятково чоловічим заняттям, а ідея про жінку на арені із левами викликала у багатьох скепсис та навіть глузування. Бугримова почала з азів – спостерігала за досвідченими дресирувальниками, вивчала звички звірів, читала наукову літературу, розмовляла з ветеринарами та зоологами. Перших трьох левенят їй довірили у московському зоопарку – Кая, Юлія та Цезаря.
Цезар виявився найважчим та найвідданішим. Ірина говорила, що розуміє його без слів, а він платив їй абсолютною довірою. Саме Цезар став зіркою її номерів: вставав на задні лапи, стрибав через вогняні кільця, катався на гойдалках та навіть “цілував” дресирувальницю на манежі.
Ірина Миколаївна завжди підкреслювала, що її методика виключає насильство. Тоді як багато дресирувальників покладалися на батіг та страх, вона будувала стосунки із тваринами на терпінні, послідовності та повазі. Вона знала, що лев не пробачить приниження, але обов’язково відгукнеться на щиру увагу та турботу.
За свою кар’єру Бугримова виховала близько 80 левів. Кожен номер вона створювала як повноцінний спектакль: із музикою, сюжетом, несподіваними поворотами. Її леви танцювали, каталися на гойдалках, проводили вузькими доріжками над ареною, стрибали з величезної висоти. Деякі трюки не міг повторити ніхто, навіть чоловіки-дресирувальники.
Але за цікавими та видовищними номерами завжди таївся ризик. Леви нападали, траплялися травми. Бугримова отримувала поранення, але ніколи не звинувачувала тварин. Вона говорила: “Це я помилилася. Це я не вловила момент”. І завжди поверталася до манежу. Її мужність викликала захоплення у колег та публіки.
Ірина Бугримова була не просто видатною артисткою – вона була людиною із внутрішнім стрижнем, із по-справжньому сильним характером. На арену вона завжди виходила одна. Без асистентів, без підстрахування, без зайвої метушні. Це було її принципове рішення. “Якщо ти дресирувальник, ти маєш вірити собі та вірити звірові”, – говорила вона. І це не була бравада. Це була філософія її життя.
Її підхід до дресирування ґрунтувався на глибокому розумінні природи тварин, що давало змогу створювати унікальні номери, які вражали уяву глядачів. Її життя та кар’єра стали натхненням для багатьох наступних поколінь циркових артистів.
Визнання
Ірина Бугримова була першою жінкою-дресирувальницею у Радянському Союзі, яка вийшла на арену із левами. Та й не просто вийшла, а стала справжньою зіркою. За мужність, новаторство та неймовірну майстерність її вона була неодноразово нагороджена. Першу нагороду Бугримова отримала ще у 1939 році, це був орден “Знак Пошани”. У 1942 році вона отримала звання заслуженої артистки РРФСР, а у 1958 році Ірина Бугримова стала народною артисткою РРФСР. У
1969 році їй було надано звання народної артистки СРСР – найвищу державну нагороду у сфері мистецтва. Для циркового артиста, особливо дресирувальника, це була велика рідкість та честь. А у 1979 році Ірині було надано звання Героя Соціалістичної Праці – найвищий ступінь відзнаки за працю.
Але для Ірини Миколаївни важливішими були не звання, а справа, якій вона присвятила все своє життя. Вона вважала своїм головним досягненням не медалі та грамоти, а тих левів, яких вона виховала, ті номери, які вона придумала, та тих учнів, яким передала свої знання. Її методика дресури, заснована на повазі, терпінні та розумінні тварини, стала зразком та навіть перевернула уявлення про те, як може будуватися робота із хижаками.
Бугримова увійшла у світову історію циркового мистецтва. Про неї писали у закордонній пресі, її запрошували на гастролі до Європи, Японії та навіть до Монголії. Вона була не просто артисткою, а символом сучасної жінки, яка зробила неможливе – стала зіркою, але залишилася людяною, сильною та чуйною.
Після відходу з арени у 1979 році Ірина Бугримова продовжувала працювати. Вона викладала, консультувала, допомагала молодим дресирувальникам. При цьому вона майже не давала інтерв’ю та не прагнула публічності. Скромна, стримана, завжди із прямою спиною, вона до кінця життя залишалася відданою цирку та своїм левам.
Пам’ять та спадщина
Сьогодні її ім’я серед найшанованіших артистів в історії радянського та світового цирку. У Москві встановлено пам’ятник на її могилі на Ваганьковському кладовищі – із зображенням Ірини та лева. У Харкові, де вона народилася, її ім’ям було названо вулицю та площу біля цирку. А у 2018 році на будівлі поруч із Харківським державним цирком було створено мурал з її зображенням. Цей мурал, який був виконаний творчою групою “Soul”, став символом визнання її внеску в мистецтво дресирування та цирку.
Ірина Миколаївна Бугримова пішла з життя 20 лютого 2001 року. Вона залишила після себе багату спадщину. А також стала прикладом безстрашності, беззавітності, відданості та любові до своєї справи.