Якщо відповісти коротко, то з інституту шляхетних дівчат. Такий існував у нашому місті на початку 19 століття. Вже сама назва цього навчального закладу наводить на думку про високу культуру, витончене виховання та прекрасні манери. Створення інституту такого рівня було продиктовано не лише прагненням створити грамотний та висококультурний прошарок жінок, але мало ще більш благородну мету. Допомогти здобути гідну освіту дочкам дворян, які з деяких причин збідніли або втратили годувальника сім’ї. Ця воістину історична подія для Харкова сталася у 1812 році. За свою столітню історію існування, Харківський інститут шляхетних дівчат увібрав в себе сотні життєвих історій своїх учениць та випускниць. Завдяки їхнім спогадам, ми маємо можливість зазирнути в нього та побачити, як протікало життя шляхетних дівчат у стінах інституту, а також мимохіть глянути на тих, хто керував і викладав у ньому. Далі на kharkovchanka.
Трохи історії походження
Харківський інститут шляхетних дівчат був заснований коштом дворян Харківської губернії. Ініціатором цього проєкту виступив Г.Ф.Квітка, який у 1811 році організував “Товариство Благотворення”. Метою було підтримати ті сім’ї дворян, які впали у злидні. На величезну радість організатора, набралося більш ніж 200 вкладників, готових від щирого серця вкласти гроші в благодійність. Було ухвалено рішення, як найкраще проявити благодійність – вкласти в гідну освіту майбутніх жінок.. Так у Харкові з’явився унікальний інститут – перший жіночий навчальний заклад півдня Росії. Відвідавши його в 1816 році, князь Микола Павлович був дуже вражений, він сказав: “Подібного закладу в міркуванні мети та наміри в межах величезної Росії не знаходив ще”. Щоб підтримувати високий рівень навчання та виховання, сюди залучалися викладачі високої кваліфікації (в більшості випадків з університетів). Оскільки інститут був благодійним проєктом, вчителі в ньому платні не отримували. Після того як у 1818 році він потрапив під заступництво імператриці Марії Федорівни, викладачі почали отримували від неї “подячні” премії.
Хто і як міг бути допущений до занять
Вступити до цього закладу могли дівчата з дворянських та оберофіцерських сімей з 10 повітів усієї губернії (на початку існування – по дві дівчини з одного повіту). Для цього потрібно було пройти іспит, який включав в себе: диктант з російської мови, арифметику, базові знання французької мови та Божий Закон. Якщо дівчина показувала видатні здібності, її могли зарахувати на казенний рахунок (сучасною мовою – на бюджет). Виходячи з фінансового стану сім’ї, вихованки інституту ділилися:
- на штатних – перебували на повному забезпеченні;
- на пансіонерок – оплачували інституту встановлену суму;
- на напівпансіонерок – користувалися лише навчанням.
Після того, як дівчина була зарахована, вона мала доступ до занять. На весь навчальний період вона переїжджала до дортуару – великої кімнати, де в кілька рядів стояли ліжка та тумбочки для особистих речей. Дисципліна була одним із головних правил закладу. Ті, хто регулярно порушував режим або дозволяв неналежну поведінку, могли бути відлучені від занять і навіть відраховані. Зі спогадів вихованок – на щастя, це були рідко поодинокі випадки.
Розпорядок життя, пепіньєрки, шифри
Навчання в інституті мало три відділення викладання предметів: старше, середнє та молодше. Кожне було розраховане на два роки навчання. Тобто, склавши іспити, дівчинка наступні шість років свого життя проводила у стінах закладу, тільки іноді від’їжджаючи додому на канікули. А їх приурочували до свят, таких як Різдво, Великдень, Водохреща. У дівчат з’являлася можливість побачитись з рідними та змінити обстановку.
У різні періоди існування інституту програма навчання дещо змінювалась. Основними предметами завжди вважалися:
- Арифметика;
- Закон Божий та мораль;
- Читання та чистописання;
- Малювання;
- Музика та танці;
Але оскільки метою інституту було підготувати майбутніх дівчат, як вмілих господарок і навіть певною мірою, медсестер, у 1855 році були додані заняття “Кухня” та “Лікарські навички”.
Також протягом всієї своєї історії інститут особливу увагу приділяв вихованню. Тому після закінчення шести років навчання дівчина залишалася ще на два роки при класній дамі, щоб допомагати. На сучасну мову це можна перекласти як проходження практики. Ці випускниці мали кумедну назву – пепіньєрки.
Талановитих та здібних випускниць преміювали імператорським вензелем, який називається шифром. З 1820 року шифр був на зеленій стрічці з білими смужками, мав золотий вензель з зображенням імператриці Марії Федорівни та його носили на лівому плечі.
Викладачі та класні дами
Як тоді, так і зараз, у всіх учнів є улюблені вчителі, а є ті, кого не дуже шанують. Дівчата, хоч і вчилися бути шляхетними, все ж таки між собою посміювалися чи обговорювали вчителів. Тетяна Морозова, одна зі студенток інституту, у своїх спогадах писала про вчителя арифметики: “За очі Клеопатру Петрівну ми називали Клепа. Клепка не допускала, щоб на уроці лунав найменший зайвий звук. Вона забороняла вживати гумку, точити під час уроку олівці. Дівчинка, у якої під час уроку ламався олівець, почувала себе мученицею, яка не знала, як вчинити. Ми заготовляли на цей випадок кілька ретельно відточених олівців. Відповідати Клепці було надзвичайно страшно. Найкращі учениці губилися до безпам’ятства, втрачали здатність розуміти”. Звичайно, про улюблених викладачів збереглося набагато більше вражень. Про деяких класних дам вихованки писали у своїх спогадах, називаючи їх – “улюблена матінка Лідія” або “миле серденько Марія Павлівна”. Адже ці жінки були поряд з дівчатками усі шість років навчання, спілкуючись з ними набагато більше та частіше, ніж рідна мати.
Якби будинок інституту шляхетних дівчат не було зруйновано під час Другої світової війни, можна було б сходити на вул. Сумську та побачити цей чудовий заклад. Розглянути його гарний фасад та доглянутий сад, а також урочисту табличку біля входу. Та з захопленням уявити, що в ньому вчилися та випустилися 2500 учениць! Деякі стали відомими письменницями, музикантками та поетесами. Можна пишатися тим, який потужний культурний фундамент було закладено у нашому Харкові 200 років тому.