Одяг, крім практичного застосування, часто слугував для людей одним зі способів прояву характеру та настрою. Якщо аналізувати моду певного історичного періоду загалом, можна дізнатися, які процеси відбувалися в той момент у суспільстві. Одяг першої половини XX століття в СРСР гарно відображав складне становище людей. У другій половині помітно, як поступово ситуація покращувалася, а до Радянського Союзу проникали віяння моди країн Заходу. Далі на kharkovchanka.
Доступний і недоступний одяг
У Радянському Союзі ситуація з одягом була складною весь час існування країни. Хоча з роками його якість і різноманітність ставали кращими, все одно жінкам доводилося вдаватися до різних хитрощів, щоб мати красиве вбрання навіть у 1980-х роках XX століття, а на початку століття знайти якісний і стильний одяг було майже неможливо.
Керівництво СРСР спрямовувало багато людських сил і ресурсів на розвиток важкої промисловості та масштабних будівництв для демонстрації величі Радянського Союзу іншим країнам. Легка промисловість сприймалася як другорядне виробництво, тому харчові продукти, побутові товари, прилади та одяг постійно були в дефіциті.
Для демонстрації того, що в СРСР люди жили нормальним життям і мали доступ до сучасного одягу, від Радянського Союзу на закордонні конкурси моди відправляли колекції дизайнерів, які інколи отримували призи, а у великих обласних центрах, таких як Харків, були відкриті будинки моди, більшість жінок доступу до такого вбрання не мали. Його могли отримати лише дружини та доньки високопосадовців і окремі відомі акторки.
Радянський одяг у Харкові першої половини XX століття
Якщо в країнах Заходу на початку століття одяг був дуже різноманітним і відповідав своєму часу та гарному рівню життя, то в СРСР до початку Другої світової війни тривали сталінські репресії. Колективізація, розкуркулення, Голодомор прокотилися по Харківській області та призвели до численних жертв і збідніння населення, тому жінки цього періоду часто носили кирзові чоботи, куфайки та подібний робітничий одяг.
Більшість харків’янок не мали коштів для регулярного оновлення гардероба, а одяг, який продавався в магазинах здебільшого був дуже простим і стандартизованим, темних і тьмяних кольорів. Часто таке вбрання мало не дуже вдалий крій, а тканини, з яких його виготовляли, були грубими. Великою проблемою було знайти спідню білизну, яку взагалі майже не виготовляли.
Винятком був короткий період НЕПу в 1920-х роках, коли в Харкові у моду увійшли маленькі капелюшки та сукні прямого крою з барвистими принтами. Після Другої світової війни ситуація трохи покращилася завдяки трофейному одягу, який солдати Червоної армії привозили з Німеччини до СРСР.
Мода в Харкові другої половини XX століття
Починаючи з 1960-х років різноманіття одягу ставало більшим. До Харкова почали потрапляти зразки, які були модними у країнах Заходу. Завдяки розвитку хімічної промисловості, з’явилася можливість виготовляти різноманітні тканини зі штучних матеріалів. Кольори також ставали яскравішими та різноманітнішими.
У 1960-х роках став модним більш відкритий жіночий одяг з силуетом, який нагадував дівчинку-підлітка, одяг з підкресленою талією, мініспідниці та штани, які жінки раніше вдягали рідко. У цей період у СРСР виник феномен, який отримав назву — стиляги. Вони намагалися копіювати американський стиль одягу, через що їх критикувало радянське керівництво.
У 1970-х роках під впливом руху хіпі в моду входив об’ємний одяг, довгі спідниці та широкі штани, в’язані речі, орнаменти, які імітували традиційне вбрання, яскраві кольори. Якщо на окремі елементи одягу хіпі радянська влада не звертала увагу, то загалом представників руху засуджували, так само як і стиляг у 1960-ті роки. Керівництву СРСР не подобалися люди, які надто відрізнялися від загальної маси.
На моду 1980-х років вплинула популярність музики диско. Поширеним став одяг із паєтками та блискітками. Жіноче вбрання мало чоловічий силует з широкими плечима, мідіспідниці, об’ємні в’язані светри та широкі блузи.
Послуги ательє, всі жінки швачки та журнали моди
У другій половині XX століття ситуація з кількістю, якістю, різноманіттям і доступністю одягу стала кращою, ніж у першій половині, але все одно речі, які продавалися в магазинах Харкова були однотипними. Тому в місті, як і в СРСР загалом, були дуже популярними послуги ательє, де можна було підшити одяг для того, щоб він виглядав краще на фігурі конкретної людини, або пошити одяг на замовлення. Замовляти одяг в ательє було доволі дорого, тому цією послугою більше користувалися дружини та доньки високопосадовців, ніж звичайні жінки.
Дуже поширеним явищем у Харкові були курси швачок, на яких навчалися дуже багато жінок. Вже на уроках праці в школі дівчат вчили шити. Більшість харків’янок уміли шити речі, не працюючи при цьому швачками професійно. Для жінок у СРСР це була майже звичайна побутова навичка, завдяки якій вони мали змогу створювати красивіші речі, ніж можна було придбати в магазині. Тому були популярними журнали моди, де публікували викрійки. Особливо цінувалися закордонні видання. Харків’янки збирали такі журнали та передавали одна одній.