Олександр Іванович Ющенко (1869–1936) – видатний український радянський психіатр, вчений та педагог, який визнаний одним із засновників біохімічного підходу у психіатрії. Далі на kharkovchanka.
Ранні роки та освіта
Олександр Іванович Ющенко народився 2 грудня (20 листопада) 1869 року на хуторі Водотеча у Глухівському повіті Чернігівської губернії. Початкову освіту він здобув у диякона у церковнопарафіяльній школі, а потім у земській школі. У 1880 році Ющенко вступив до гімназії, яку закінчив у 1888 році з відзнакою. Того ж року він став студентом медичного факультету Імператорського Харківського університету.
На четвертому курсі університету Ющенко був нагороджений золотою медаллю за наукову працю “Вміст вільної соляної кислоти та стан травної здатності шлунка при різних захворюваннях”.
Початок роботи
У 1893 році Олександр Іванович Ющенко закінчив університет, а потім протягом двох років працював на кафедрі нервових та душевних хвороб під керівництвом відомого психіатра, публіциста та громадського діяча Павла Івановича Ковалевського. У 1896 році захистив докторську дисертацію на тему “Структура симпатичних нервових вузлів у ссавців та людини” та здобув ступінь доктора медицини. Після захисту дисертації Ющенко працював у Варшавському університеті, де Павло Іванович Ковалевський обіймав посаду ректора.
У 1896 році він переїхав з Варшави до Санкт-Петербурга та почав працювати у клініці, яка спеціалізувалася на лікуванні нервових та психічних розладів, при Медико-хірургічній академії.
Ющенко працював під керівництвом Володимира Михайловича Бехтерева – відомого російського психіатра та невролога.
Олександр Іванович займався практичною роботою з пацієнтами та брав участь у дослідженнях у трьох типах лабораторій:
- клінічній – займався роботою з пацієнтами, вивчав їхні симптоми, проводив діагностику та лікування
- гістологічній – досліджував тканини (наприклад, нервові клітини) під мікроскопом та вивчав їх структуру, щоб зрозуміти, як зміни у тканинах пов’язані з психічними захворюваннями
- фізіологічній – вивчав функції організму, зокрема, роботу нервової системи, щоб зрозуміти, як фізіологічні процеси впливають на психічне здоров’я.
З 1896 року по 1897 рік Ющенко також працював у лабораторії Івана Петровича Павлова, а з 1897 року працював ординатором у Вінницькій психіатричній лікарні.
У 1901 році Олександр Іванович повернувся до біохімічної лабораторії Інституту експериментальної медицини під керівництвом Павлова, де пропрацював до 1915 року. У цей період він зосередився на біохімічних аспектах психічних захворювань та працював клініцистом-психіатром у психіатричній лікарні Святого Миколая Чудотворця в Петербурзі. З 1915 року Ющенко очолював кафедри психіатрії в університетах Тарту та Воронежа. У 1918 році він став ординарним професором, а у 1934 році – дійсним членом Академії наук УРСР та заслуженим діячем науки та техніки УРСР.
Переїзд до Ростова
У 1920 році Олександр Іванович Ющенко почав працювати у Донському державному університеті в місті Ростов-на-Дону. На той момент кафедру психіатрії очолював Карапет Саркісович Агаджанянц, і саме з його ініціативи Ющенко був запрошений на посаду професора.
Невдовзі Агаджанянц емігрував до Туреччини, а Ющенко зайняв його місце, ставши завідувачем кафедри психіатрії та керівником психіатричної клініки при університеті. Він заснував лабораторії для вивчення психічних розладів: біохімічну, нейрофізіологічну (рефлексологічну) та з розладів вегетативної нервової системи.
Під час роботи у Ростові Ющенко активно просував реформи у галузі психіатричної допомоги. Він наполягав, що психіатричні лікарні повинні займатися діагностикою (виявленням захворювань) та лікуванням, а не тільки доглядом за хворими. Крім того, він був проти ситуацій, коли влада примусово направляла людей до психіатричних клінік без медичних підстав. У 1920 році Олександр Іванович ініціював створення Ростовського товариства невропатологів та психіатрів.
Робота у Харкові
З 1929 року Ющенко працював в Українському державному інституті клінічної психіатрії та соціальної психогігієни. У 1932 році він перейшов до Української психоневрологічної академії у Харкові, де керував клінікою неврозів, був членом президії та очолював наукові конференції.
Академія об’єднувала інститути клінічної, експериментальної, дитячої та соціальної психоневрології, а також центр підготовки фахівців. Клініка Ющенка займалася дослідженням неврозів з конституціонального та біохімічного погляду. У 1937 році академія була реорганізована в Український психоневрологічний інститут, і клініка Ющенка продовжила свою роботу у новому статусі.
Внесок у психіатрію
Ющенко вважається одним із засновників біохімічного напряму у психіатрії. Він розвивав еволюційно-генетичний підхід, досліджуючи вплив конституційних особливостей людини на психічні розлади. Вчений виділив три типи конституції – еотип, палеотип та неотип, пов’язуючи їх зі способом життя та характером трудової діяльності. У своїх дослідженнях Ющенко виявив, що при психічних захворюваннях та ендокринних порушеннях змінюються ферментативні та окислювальні процеси в організмі. Він детально вивчав клініку психопатії та прогресивного паралічу, включно з його дитячими формами, неврози, а також мікроскопічну будову симпатичних вузлів у людини та тварин. Ющенко стверджував, що психіатрія повинна ґрунтуватися на чотирьох ключових напрямах:
- психологія та психопатологія;
- анатомія та гістологія;
- біохімія;
- фізіологія кори головного мозку.
Він підкреслював значення самоотруєння (аутоінтоксикації) як можливого чинника психічних розладів та наголошував на необхідності комплексних досліджень з використанням клінічних, патологоанатомічних, психофізіологічних, хімічних та біологічних методів. Наукова праця Олександра Івановича Ющенка “Сутність душевних хвороб та біолого-хімічні дослідження їх” була опублікована у 1912 році та вважається однією з перших в Європі, де обґрунтована необхідність біохімічного аналізу поряд з психологічними та анатомічними методами у психіатрії. У роботі Ющенко піднімав питання ферментативних та окислювальних процесів при психічних розладах та експериментальних ендокринопатіях, що стало засадами для подальших досліджень в області біохімічної психіатрії.
Ющенко виявив, що рівень антитрипсину у крові різниться при різних психічних захворюваннях. При шизофренії він був трохи підвищений, при прогресивному паралічі – значно підвищений, а при маніакально-депресивному психозі показники залишалися у межах норми.
Олександр Іванович є автором близько 120 наукових публікацій та 7 монографій. Його праці охоплювали хімію травлення, конституційну теорію, класифікацію неврозів (гострі реактози, справжні неврози, персононеврози) та патології характеру (епілептоїдія, шизоїдія та ін.).
Спадщина та вплив
Ющенко заснував школу вітчизняних психіатрів та невропатологів, серед його учнів – М. М. Іценко, М. П. Невський, В. М. Коваленко та М. І. Погибко. Він був першим радянським психіатром, який був обраний дійсним членом Академії наук УРСР у 1934 році. Після смерті вченого (13 червня 1936 року) Українська психоневрологічна академія запропонувала назвати на його честь клініку неврозів та біохімічну лабораторію, заснувати стипендії та видати збірник праць. Його мозок був збережений для вивчення.
Список використаних джерел інформації: