Євген Олексійович Попов (1899–1961) – один з тих вчених, чия робота визначила розвиток психіатрії у Радянському Союзі. Його дослідження у галузі галюцинацій, шизофренії та впливу сну на психічні розлади не тільки розширили наукове розуміння цих явищ, але й знайшли практичне застосування у лікуванні пацієнтів. Далі на kharkovchanka.com.ua.
Ранні роки та освіта
Євген Олексійович Попов народився 24 січня (6 лютого) у місті Путивль Курської губернії (пізніше – Сумська область). Його батько працював діловодом-статистиком, а мати була вчителькою. Вже у дитинстві Євген виявляв видатні здібності: він запам’ятовував величезні обсяги інформації різними мовами, що пізніше стало корисним у його професійній діяльності.
У 1908 році Євген вступив до Курської гімназії, яку закінчив у 1916 році з золотою медаллю. У тому ж році він став студентом медичного факультету Харківського університету – одного з провідних вишів Російської імперії.
Але серйозна хвороба змусила Євгена на деякий час перервати навчання. У цей час він працював дезінфектором, а потім медбратом у лікарнях Курської області. Після одужання Євген Олексійович повернувся до Харкова, продовжив навчання та у 1924 році закінчив університет. Його вибір психіатрії як спеціальності був обумовлений інтересом до механізмів людського мозку, який в ті роки залишався маловивченою галуззю. У 1927 році під керівництвом професора В. П. Протопопова Євген Олексійович закінчив аспірантуру на кафедрі психіатрії Харківського медичного інституту та захистив кандидатську дисертацію.
Початок кар’єри та перші дослідження
Після захисту дисертації Попов почав працювати в Українській психоневрологічній академії, яка пізніше була перейменована в Інститут клінічної психіатрії та соціальної психогігієни. Він пройшов шлях від ординатора до доцента та завідувача клініки, поєднуючи клінічну практику з викладанням. З 1932 року по 1941 рік Попов очолював Харківську психіатричну клініку.
У 1933 році він здобув звання професора, а у 1934 році очолив кафедру психіатрії у Харківському державному медичному інституті (до 1938 року, а потім знову з 1943 року по 1951 рік).
Ранні дослідження Попова були присвячені біологічним аспектам психічних розладів. У 1934 році під його керівництвом було вперше продемонстровано вплив безсоння на виникнення делірію – гострого психічного розладу, що супроводжується галюцинаціями та маренням. Роком пізніше він розробив метод купірування делірію, який швидко знайшов застосування у клінічній практиці по всій країні. Ці роботи стали підґрунтям його докторської дисертації “Матеріали до клініки та патогенезу галюцинацій”, яку він захистив у 1940 році.
Відрядження до Німеччини
У 1929 році Євген Олексійович був відправлений у відрядження до Німеччини. Він вивчав патогенез психічних розладів у провідних клініках, багато спілкувався з колегами та займався науковими дослідженнями. Попов економив на всьому, щоб мати можливість витрачати кошти на книги та наукові матеріали. Він вільно володів німецькою, французькою та англійською, тому міг працювати з оригінальними джерелами без перекладачів.
У 1930 році Попов повернувся до Харкова та інтегрував отриманий у Німеччині досвід у свою роботу. Також він серйозно зайнявся вивченням ейдетизму – особливого виду пам’яті (переважно зорового), який дозволяє утримувати та детально відтворювати образ побаченого предмета або явища. Особливу увагу Євген Олексійович приділяв пацієнтам з галюцинаціями. Він вважав, що ейдетизм може бути тимчасовим станом, що триває години або дні, і довів це експериментами з хворими на алкогольний делірій.
Військові роки та робота в евакуації
У 1941 році Євген Попов евакуювався до Ташкента, працював у республіканській лікарні, консультував пацієнтів та допомагав пораненим з психічними травмами. Він застосовував свої методи для боротьби з посттравматичними розладами та врятував багатьох людей від психічного виснаження. Навесні 1945 року Євген Олексійович повернувся до Харкова. Він був призначений заступником директора з наукової роботи в Українському психоневрологічному інституті, а також очолив психоневрологічну клініку.
Переїзд до Москви
У 1951 році Євген Попов переїхав до Москви, де очолив кафедру психіатрії імені С. С. Корсакова у Першому Московському медичному інституті (до 1960 року).
Він керував великими дослідженнями, публікував наукові праці та викладав. З 1960 року по 1961 рік Євген Олексійович обіймав посаду заступника директора з науки в Інституті психіатрії АМН СРСР. У 1946 році він став членом-кореспондентом АМН СРСР, а у 1957 році – дійсним членом (академіком).
Також Попов був головою Всеросійського товариства невропатологів та психіатрів, заступником голови Всесоюзного та Московського товариств. У 1959 році він був обраний почесним членом Чехословацького медичного товариства імені Яна Пуркіньє.
Також Євген Олексійович часто виступав на міжнародних конференціях у Швейцарії, Австрії, Румунії, Данії та Чехословаччині, а також читав лекції у Китаї. Його доповіді з психопатології завжди викликали інтерес у закордонних колег.
Науковий внесок
Євген Олексійович Попов є автором 130 публікацій, що присвячені загальній психопатології, шизофренії, епілепсії, неврозам та соматичній терапії психозів, такій як електросудомна, інсуліношокова та лікування аміназином. У своїх роботах він спирався на вчення І. П. Павлова про вищу нервову діяльність, прагнучи розкрити патофізіологічне підґрунтя психічних розладів.
Євген Попов розглядав галюцинації як процес, що розвивається поступово, а не виникає раптово. За його спостереженнями, все починається з тих образів, які людина створює в уяві. Потім вони стають яскравішими та виразнішими, перетворюючись на ейдетичні образи, тобто настільки живі картинки, що їх важко відрізнити від реальності. Наступний етап – це псевдогалюцинації, коли людина вже бачить або чує щось, що здається справжнім, але при цьому усвідомлює, що це відбувається в її голові. І тільки остання стадія – справжні галюцинації, коли людина повністю впевнена, що те, що вона сприймає, є реальним. Так Попов показав, що між уявою та галюцинаціями немає чіткої межі, і одне може поступово перейти в інше. Його експерименти показали, що у людей, схильних до галюцинацій, зорові образи зберігаються довше, ніж зазвичай. Він також з’ясував, що одноманітні подразники, наприклад, звук метронома, а також деякі речовини підсилюють це явище, тоді як інші, навпаки, послаблюють.
Попов запропонував патофізіологічну теорію галюцинацій на підґрунті гальмування кори мозку за Павловим: галюцинації виникають у стані гальмування, яке подібне до часткового гіпнозу або сну. Він пов’язував їх з гіпноїдними фазами гальмування – вирівнювальною та парадоксальною, де слабкі подразники (уявлення) посилюються, а сильні слабшають. Також Євген Олексійович досліджував сновидіння як різновид галюцинацій, пояснюючи посилення симптомів ввечері циркадними процесами гальмування.
Помер Євген Олексійович Попов 9 червня 1961 року у Москві.
Цей видатний психіатр, вчений, професор та академік Академії медичних наук СРСР зробив неоціненний внесок у розвиток психопатології, вивчення біологічного підґрунтя психічних захворювань та клінічної практики. Його роботи з галюцинацій, шизофренії та ролі сну у психічних розладах досі вивчаються фахівцями, а створена ним школа психіатрів вплинула на кілька поколінь лікарів та вчених.
Список використаних джерел інформації: