Микола Васильович Країнський (1 травня 1869, Київ – 19 липня 1951, Харків) – відомий російський, український та радянський психіатр, доктор медичних наук, професор. Його наукові інтереси охоплювали психопатологію, кримінальну психологію, вплив соціальних подій на психіку, а також фольклорні аспекти психічних розладів. Далі на kharkovchanka.
Дитинство та перші кроки у науці
Микола Васильович Країнський народився 1 травня 1869 року у Києві. У 1888 році він закінчив Другу Харківську гімназію та вступив на медичний факультет Імператорського Харківського університету.
У 1893 році Країнський закінчив університет із золотою медаллю та здобув звання лікаря. У 1891 році, ще під час навчання, Микола Країнський спільно з професором С. Д. Костюріним у лабораторії загальної патології провів дослідження про порівняльну дію гнильних та бугоркових токсинів на тварин та їх вплив на перебіг експериментальної бугорчатки. Ця робота була опублікована у журналі “Лікар”. А за першу самостійну наукову працю “Дослідження часу психофізичної реакції на тактильні больові подразнення у здорових й нервово- та психічнохворих людей” (1893) Микола Васильович також здобув золоту медаль університету.
В ті роки в університеті викладав Павло Іванович Ковалевський – професор трьох імператорських університетів, публіцист консервативного спрямування та засновник першого російського психіатричного журналу “Архів психіатрії, неврології та судової психопатології”, що видавався у Харкові у 1883-1896 роки. Саме завдяки Ковалевському у Харківському університеті з 1877 року було запроваджено обов’язкове викладання психіатрії. Ковалевський керував кафедрою душевних хвороб, і під його впливом Країнський обрав своєю спеціалізацією психіатрію.
Початок професійної діяльності
Після закінчення університету Микола Країнський залишився у Харкові. У 1893-1895 роках він був ординатором у Харківській земській психіатричній лікарні (відомій як Сабурова дача). У 1895 році переїхав до Москви, де працював у клініці нервових хвороб Московського університету.
У 1896 році Микола Васильович захистив докторську дисертацію “До вчення про патологію епілепсій”. У цій науковій праці він довів, що епілепсія пов’язана з токсинами, що утворюються в організмі з сечовини. Його теорія про хімічну природу нападів була підтверджена іншими вченими та принесла йому премії Брюссельської академії наук (1901) та Нью-Йоркського товариства з вивчення епілепсії (1902). Невдовзі Країнський повернувся до Харкова і з 1896 по 1898 рік обіймав посаду старшого лікаря Харківської губернської психіатричної лікарні.
У 1897 році Микола Васильович зробив вчинок, який увійшов в історію: він особисто розв’язав понад 120 пацієнтів, гамівні сорочки спалив біля входу до лікарні та виступив з промовою про те, що психічно хворі – це люди, а не злочинці. Він запровадив систему “нестримування”, яка виключала ланцюги та насильство. Пацієнти почали гуляти на свіжому повітрі, працювати у садку, брати участь в іграх та концертах.
Ба більше, Країнський розробив план реорганізації Сабурової дачі: розділити гострих та хронічних хворих, побудувати нові корпуси та зробити лікарню частково самоокупною, приймаючи платних пацієнтів. У 1897 році засідання губернської лікарської ради схвалило проєкт Країнського щодо будівництва лікарні на Сабуровій дачі.
Переїзд з Харкова
У 1898 році Країнський був відряджений за кордон до клініки Бінсвангера, а потім його відрядили до клініки В. М. Бехтерева. У 1899-1901 роках Микола Васильович працював у Нижньому Новгороді у психіатричній лікарні “Колмово”. Тут він написав книгу “Порча, кликуші та біснуваті як явища російського народного життя” (1900).
У 1901 році Країнський очолив лікарню у Вінниці, а у 1902–1905 роках керував Віленською психіатричною лікарнею. Країнський впровадив тут все, за що боровся: прогулянки, трудотерапію, психотерапію, концерти та навіть ігри для пацієнтів. У лікарні почали здійснювати судово-психіатричні експертизи, а сам Країнський видавав “Науковий архів Віленської окружної лікарні”.
У 1902 році він став директором Вінницької окружної психіатричної лікарні та увійшов до комісії з організації догляду за душевнохворими у Російській імперії.
Конфлікт та відставка
У 1905 році через розбіжності з директором медичного департаменту Країнський подав у відставку. Насправді йому дали “вовчий квиток”. У 35 років він був усунений від державної служби та роботи у психіатричних лікарнях. Микола Васильович переїхав до Вільно та зайнявся приватною практикою. За кілька років він написав близько 20 книг та брошур: від наукових праць до філософських есе. Серед них – “Енергетична психологія” (1905), де він намагався пояснити психіку через закони фізики та хімії, “Вчення про пам’ять з точки зору психічної енергії” (1903), яке цитував видатний Бехтерев, та “Психологія занепалих людей” (1907). Ідеї Країнського були сміливими для того часу: він вважав, що психічні процеси – це форма енергії, яка підпорядковується законам природи.
Війни та революції
У роки російсько-японської війни (1904-1905) Країнський був старшим лікарем польового шпиталю. Під час Першої світової війни він служив консультантом з нервових та психічних хвороб в арміях Північно-Західного фронту, а пізніше був представником Російського Червоного Хреста у Белграді. У своєму маєтку під Києвом він заснував клініку на 350 ліжок для солдатів з психічними розладами. У 1917 році здобув звання приват-доцента кафедри неврології та психіатрії Київського університету.
Після Лютневої революції 1917 року Країнський приєднався до Добровольчої армії, вважаючи, що Росія занурюється у “революційне божевілля”. Він бачив революцію як психічну епідемію, де маси втрачають контроль над собою. У 1919 році він захворів на висипний тиф та у 1920 році евакуювався до Греції, а потім до Югославії.
Життя в еміграції: Югославія та Берлін
З 1921 року Микола Васильович викладав психіатрію у Загребському університеті, а з 1928 року став професором у Белграді. Він написав підручник “Кримінальна психологія” сербською мовою, брав участь у роботі Російського наукового інституту та Сербського лікарського товариства. Навіть в еміграції він залишався активним: публікував статті, виступав з доповідями, критикував революцію та вивчав психологію воєн.
У 1943 році, під час німецької окупації Югославії, його звільнили з університету разом з іншими російськими професорами. Він переїхав до Берліна, щоб бути поруч з дочкою Вірою, та працював над рукописом “Основи природознавства у зв’язку з теорією нервово-психічного процесу”.
Повернення до СРСР
Після війни, у 1945 році, Країнський опинився у таборі для репатріантів у Франкфурті-на-Одері. Він консультував у радянських шпиталях, а у 1946 році написав листа Сталіну, у якому просив дозволу повернутися до СРСР. У 1947 році Країнський повернувся до Радянського Союзу та оселився у Харкові. В останні роки він працював в Українському психоневрологічному інституті, був завідувачем лабораторії та клініки. Попри похилий вік, Країнський продовжував консультувати, викладати та публікувати статті.
Микола Країнський помер 19 липня 1951 року у Харкові. Йому було 82 роки.
Микола Васильович залишив слід в історії психіатрії як представник української школи. А його роботи допомагають розуміти психічні розлади у контексті соціальних потрясінь. Він був не просто лікарем, а людиною, яка кинула виклик системі, де психічно хворих тримали у кайданах та вважали ізгоями. Країнський не тільки лікував, але й змінював сам підхід до психіатрії та залишив після себе сотні праць, які цитують досі.
Список використаних джерел інформації: