Анатолій Йосипович Плотичер (1901–1987) – український психіатр, клініцист, доктор медичних наук, професор, один з помітних представників Харківської школи психіатрії та багаторічний співробітник Сабурової дачі. Його наукова робота охоплювала широке коло проблем клінічної психіатрії. Він зробив значний внесок у розвиток та застосування електросудомної терапії при психозах, досліджував психопатологію, лікування епілепсії, займався питаннями контузійного сурдомутизму, поширеного у роки війни. Далі на kharkovchanka.com.ua.
Ранні роки та освіта
Анатолій Йосипович народився 20 травня 1901 року у селищі Олексіївка Харківської області. З 1912 року по 1920 рік він навчався у Харківській гімназії № 4. У 1926 році Плотичер закінчив Харківський медичний інститут, а вже у 1927 році був відправлений на річну інтернатуру (стажування) в Український психоневрологічний інститут (Сабурова дача).
Вчителями Плотичера були видатні психіатри: професори Г. Є. Сухарів та Є. А. Попов, чиї ідеї вплинули на його підхід до клініки та терапії. Цей інститут став для нього основним місцем роботи на все життя.
Початок роботи: від ординатора до керівника відділення
Плотичер розпочав свою професійну діяльність у Харкові. У 1927-1931 роках він був ординатором, а потім асистентом в Українському психоневрологічному інституті – одному з провідних медичних центрів країни, що займався вивченням та лікуванням психічних захворювань. Саме тут він здобув широкий практичний досвід: щодня працював з пацієнтами, брав участь в обстеженнях та лікуванні, знайомився з сучасними методами психіатричної допомоги. Цей період став важливим етапом у становленні Плотичера як клініциста та дослідника.
З 1931 року по 1932 рік Анатолій Йосипович на деякий час переїхав до Полтави. Він очолював психоневрологічне відділення у центральній дитячій поліклініці, та водночас викладав дитячу психоневрологію в Інституті соціального виховання Полтави.
У 1932 році Плотичер повернувся до Харкова. Він очолив диспансер при дитячій психіатричній клініці Українського психоневрологічного інституту, де займався організацією амбулаторної допомоги дітям з психічними розладами. Пізніше став старшим асистентом цієї клініки. У 1933-1937 роках Анатолій Йосипович викладав на кафедрі дитячої психіатрії у Другому Харківському медичному інституті та проводив практичні заняття й лекції для студентів та молодих фахівців. У 1938-1941 роках він був доцентом кафедри психіатрії в Українському інституті удосконалення лікарів у Харкові. Обов’язки кафедри охоплювали підготовка та підвищення кваліфікації лікарів-психіатрів, і Анатолій Йосипович брав безпосередню участь у цій роботі. Він читав лекції, проводив практичні заняття у клініках та узагальнював спостереження з власної практики й досвіду колег. Ці роки стали для нього важливим етапом систематизації накопиченого клінічного матеріалу та передання його лікарям, що практикують.
Робота під час Другої світової війни
У 1941-1942 роках Анатолій Йосипович очолював психоневрологічне відділення евакуаційного шпиталю № 2163 у Желєзноводську (Північний Кавказ). Там він працював з військовослужбовцями та евакуйованими цивільними, яким була потрібна невідкладна психоневрологічна допомога: проводив обстеження, надавав психіатричне та неврологічне лікування, займався реабілітацією пацієнтів з нервово-психічними наслідками бойових дій. З 1942 року по 1944 рік Плотичер очолював Республіканську психіатричну лікарню у селищі Кара-Узяк Кзил-Ординської області Казахської РСР. Він керував роботою установи, організовував лікування та догляд за пацієнтами, які надходили з важкими психічними розладами, спричинеми військовими травмами. Особлива увага приділялася лікуванню контузійного сурдомутизму, одного з поширених наслідків бойових контузій. У цей період Плотичер займався не тільки лікувальною та організаційною роботою, а й систематизацією досвіду допомоги таким хворим, що мало велике значення для військової психіатрії того часу.
Післявоєнна робота
Після визволення Харкова Анатолій Йосипович повернувся до Харкова та брав активну участь у відновленні зруйнованого інституту. У 1944-1960 роках він був науковим керівником психоневрологічної клініки, а з 1960 року по 1978 рік керував відділенням психіатрії.
Водночас він викладав на кафедрах психіатрії у 2 Харківському медичному інституті, в Українському інституті удосконалення лікарів та у Харківському інституті охорони здоров’я дітей та підлітків.
Також Анатолій Йосипович був головою проблемної комісії інституту з психіатрії, обіймав посаду заступника голови правління у Харківському науковому товаристві невропатологів та психіатрів та був головою Української республіканської проблемної комісії з психіатрії. Навіть після виходу на пенсію він продовжував консультувати пацієнтів у Харківському міському психоневрологічному диспансері № 3.
Наукові досягнення та внесок у психіатрію
Анатолій Йосипович Плотичер – доктор медичних наук (1960) та професор (1965). Він опублікував близько 170 наукових праць, присвячених клінічній психіатрії. Його дослідження охоплювали психопатологію та лікування епілепсії, конвульсивну терапію психозів, контузійний сурдомутизм у воєнний час, клініку та патофізіологію ремісій при шизофренії (включно з “фасадними” варіантами), профілактику рецидивів, дефектні стани, динаміку циркулярного психозу, афективну патологію (особливо депресії) та впровадження психотерапії.
Особливе місце в його спадщині займає електросудомна терапія (ЕСТ). Плотичер зацікавився нею у 1943 році та став одним із засновників цього методу у СРСР. Він розробив оригінальний апарат для ЕСТ, фізіологічно обґрунтований метод дозування електрики, варіанти проведення курсів та сеансів (включно з наркозом), способи профілактики ускладнень та рецидивів. Анатолій Йосипович виділив п’ять методичних варіантів ЕСТ: абортивний курс, редуковані електрошоки, розріджений курс, концентрований курс та наркоелектрошоки. Плотичер ввів поняття “справжніх” та “фасадних” (хибних) ремісій, описав регресивну динаміку психозу як “клавіатурний” рух симптомів від вегетативних розладів до складних психотичних. Він класифікував ускладнення ЕСТ на чотири групи: механічні травми, інфекційні, серцево-судинні та дихальні, психічні зміни, а також запропонував способи їх профілактики. Перша докторська дисертація Анатолія Плотичера “Теорія та практика лікування психозів електричним шоком” (1950) була новаторською, але у 1952 році зазнала ідеологічної критики на засіданні Вченої ради АМН СРСР. Це призвело до фактичної заборони ЕСТ у СРСР на роки вперед. Дисертація не була затверджена ВАК, частково через антисемітську кампанію та сесії з павловського вчення. Попри це, Плотичер продовжив роботу та у 1960 році захистив другу докторську дисертацію “Матеріали до питання про розвиток ремісій та профілактику рецидивів при шизофренії”.
Анатолій Йосипович Плотичер завжди підкреслював роль слова у терапії: “Спочатку було слово, і знайте: слово лікує, слово й калічить”.
Його ідеї випередили сучасні підходи до ЕСТ (з наркозом, міорелаксантами, моніторингом) та вплинули на створення конвульсатора “Елікон-01”. Концепції Плотичера досі використовуються у психіатричних клініках. А його роботи залишаються актуальними й у XXI столітті, особливо у контексті інтегративних підходів у психіатрії.
Список використаних джерел інформації: