Як я малим збирався навесні
Піти у світ незнаними шляхами,
Сорочку мати вишила мені
Червоними і чорними нитками…
Дмитро Павличко
Вишиванка для кожного українця – це не просто назва одягу. У хитросплетіннях різнобарвних візерунків можна прочитати історію регіону, звідки походить вишиванка. І хоча точно встановити, коли саме з’явилася традиція прикрашати одяг вишивкою, вчені досі не змогли, достеменно відомо, що в VI столітті вона вже існувала. Далі на kharkovchanka.com.ua.
Вишиті сорочки завжди вважалися ошатним вбранням, яке надягали лише на свята. Але із започаткуванням руху боротьби українців за власну незалежність та політичні права в перші десятиліття ХХ століття вишиванці судилося стати ще й патріотичним одягом.
Вишиванка – це свято, що завжди з тобою
Сьогодні таке убрання є символом нашої національної ідентичності. Ми легко впізнаємо один одного за знайомими кожному українцю сорочками і навіть створили окреме свято – Всесвітній день вишиванки. Воно відбувається кожного року в третій четвер травня і має на меті збереження та поширення у світі стародавніх традицій українського народу. Долучитися до події неважко – просто надягніть улюблену вишиванку та рушайте по своїх справах. Якщо є час, то обов’язково долучайтеся до щорічної «Вишиванкової ходи», яка по-справжньому єднає харків’ян. Візьміть із собою заквітчані вишитими візерунками рушники, щоб сформувати різнобарвну «рушникову колону».
У нашому національному одязі закодовані символи незламної волі, магічних оберегів і споконвічної української краси та естетики. І сьогодні вишиванка крокує по світу, підкорюючи та заворожуючи серце кожного, хто хоч раз надягнув її. Серед світових селебритіс у вишиванках були «помічені» Різ Візерспун, Сандра Буллок, Демі Мур, Геллі Беррі, Ніколь Кідман, Клаудія Шиффер.
Від прадідів у сьогодення – традиції Харківської вишивки
Сучасні вишиванки поєднують у собі орнаменти та техніки, притаманні різним регіонам України. Але не випадково, що кожна область, та що там – іноді навіть окреме село, мали свої традиційні особливості вишивки. Так із кожним стібочком на полотні розгорталася та зберігалася історія рідного краю.
Вишиванки Харківщини мають багато спільного з роботами майстринь із сусідніх регіонів. Тому мистецтвознавці часто говорять саме про Слобожанські традиції вишивки. А вони, у свою чергу, мають схожі риси із Наддніпрянськими вишиванками. До речі, характерні для Слобожанщини риси та техніки зберігалися аж до кінця ХІХ-початку ХХ століття і поширювалися не лише на Харківщину, а й на воронізькі землі.
Особливості жіночого та чоловічого одягу
На селі дівчата та жінки наприкінці ХІХ сторіччя носили сорочки, що мали високий комір-стійку. Вишивкою оздоблювалися манжети, комір, передня частина (пазуха). На початку ХХ століття вишиванки стали більш популярними й у містах, що відобразилося у зміні фасону. У сорочки з’явилася кокетка з пришитими до неї рукавами та з горловиною, що мала глибокий викот.
Молоді хлопці та дорослі чоловіки носили сорочки, пошиті з льняного домотканого полотна, у містах також був поширений білий ситець. За кроєм відрізнялися туніки, фасони з уставками або «стрілками». Стрілкові сорочки набрали популярності ближче до початку ХХ століття. Їхня особливість полягала в тому, що замість уставки на плечі використовували стрілку – трикутний клин, що розширювався в напрямку до коміра, зверху на який нашивався прямокутний погон. Щодо оздоблення, то чоловічі вишиванки, звісно, були більш стриманими, ніж жіночі. Хоча вишивку робили по погону, нашитому на стрілки, і так само по коміру, пазусі та манжетам рукавів.
Харківське різнобарв’я кольорів та технік
На Харківщині для вишивки зазвичай обирали кілька кольорів, створюючи таким чином багатобарвний візерунчатий малюнок. Хоча нерідко використовували лише білі нитки. Окремо виділити якісь кольори, притаманні конкретно нашому регіону, складно. Але точно можна сказати, що на відміну від широкої палітри для жінок серед «чоловічих» кольорів перевагу віддавали червоному, чорному та синьому.
Щоб поліхромна вишивка виходила ще й текстурною з яскраво-вираженим рельєфом, вишивали товстими нитками. Це, до речі, одна з найпомітніших рис, що виокремлює саме Харківські вишиванки поміж усіх інших.
Основними техніками, до яких майстрині зверталися найчастіше, був дрібний хрестик та півхрестик. Для з’єднання частин сорочки поміж собою робили змережування, що додавало особливої декоративності.
По краю полотна пускали закріплювальний шов, що виконувався в техніці зубцювання.
Особливо цінилася лиштва – спосіб вишивки, за якого сорочка з обох боків мала однаково охайний вигляд. Також використовувалась складна техніка вирізування, завдяки чому вишиванка набувала ажурності. Часто також поєднували у вишивці однієї сорочки кілька технік.
Із орнаментів завжди користувалися популярністю рослинні мотиви, геометричні фігури або поєднання і того, і другого у спільний візерунок. Але справжньою візитівкою Харківщини можна назвати «Дерево життя».
Цей мотив складається з двох базових частин:
- меандр – орнамент, подібний до зиґзаґу, що вважався символом підземної води;
- квіти з перевернутими додолу голівками – як символ підземного світу.
Магічна символіка та значення кольорів
Ті, хто давно цікавиться вишиванками, з упевненістю скажуть вам, що на стародавніх сорочках будь-який символ не міг опинитися просто так. Кожен трикутничок чи квіточка мали своє значення – сакральне або оберегове. Геометричні орнаменти використовувалися для позначення природніх стихій. Зображення тварин мали принести достаток, вірність та довгі роки життя. Квіткові мотиви загалом нагадували про материнську любов та родинний затишок, але окремі квіти мали власний символізм:
- ланцюжок з троянд – це милосердя, любов, а також існуючий у Всесвіті порядок речей;
- соняшник – сила, добробут, Сонце. А ще це символ рідної домівки, бо як соняшник повертає свою голівку до сонця, так і людина хоча б подумки завжди повертається до свого дому;
- мак – збереження роду та оберіг від усього злого, пам’ять роду про тих, хто загинув, захищаючи свою землю (за повір’ям навесні квіти червоного маку розквітали на полях, де пролилася кров захисників);
- стиглі пшеничні колосся – багатство, добробут, душевний спокій та краса життя.
Особливу символічність також закладали й у вибір кольору полотна та ниток.
- Червоний – життєва енергія.
- Зелений – спокій та природа.
- Білосніжний – чистота та цнотливість.
- Чорний – туга та смуток.
Голоси предків крізь покоління
Саме вони доносяться до нас через вишиті бабусею чи прабабусею сорочки, що ми дбайливо зберігаємо все життя та надягаємо лише під час по-справжньому урочистих та визначальних подій. Ці секрети наші бабусі отримували від своїх матерів, а ті – від своїх, і так далі – у нескінченну глибину минулого…
Наприклад, наші предки знали, що для фарбування ниток можна використовувати сік квітів та листя, різне коріння і кору. Щоб колір не вицвів та не виправся з часом, перед роботою нитки клали в житнє тісто та запікали у печі.
До нас дійшли близько 20 вишивальних технік, а це більше 250 різних типів швів, серед яких:
- гладь;
- шнурочок;
- колосковий та кручений шов;
- вузлики;
- низь;
- мережка;
- виколювання;
- плетіння;
- козлик і т.д.
Вправна майстриня могла вишивати одну сорочку близько двох тижнів, а могла й 2-3 роки. Усе залежало від об’єму роботи та складності обраного малюнку.
Зразки стародавньої вишивки зберігаються в краєзнавчих музеях Харківщини, а також в особистих колекціях. Вартість деяких з них сягає дуже помітних сум. Але їхня справжня цінність полягає у вишитій на старому полотні історії нашого краю та нашої держави.