Коли починаєш читати романтичну історію, завжди так хочеться, щоб вона закінчилася словами з казки: «…і жили вони довго та щасливо». Але, на жаль, так буває дуже рідко. Проте любовні історії розкривають нам спектр почуттів, що властиві чоловікам та жінкам. Читаючи їх, ми самі відчуваємо емоції та переживання. Романтична історія, учасниками якої були наші земляки: композитор Сергій Прокоф’єв та студентка медичного інституту Поліна Подольська, гідна пристойної екранізації. Можливо, одного разу ми побачимо її інтерпретацію на екрані. Тим паче, що сам Прокоф’єв гарно виклав цю історію у своєму «Щоденнику» (книжка написана С. С. Прокоф’євим). Спираючись на це джерело, занурмося в історію харківської молодої пари та побачимо, що їм довелося пережити. Далі на kharkovchanka.
Поява Прокоф’єва у Харкові
Уперше до Харкова Сергій Прокоф’єв приїхав у віці 8 років, коли батьки привезли хлопчика перевіритися в окуліста. Причиною цього візиту було побоювання слабозорих батьків, що дитині передалася у спадок короткозорість. У Харкові проживав рідний брат батька – забезпечений купець Петро Олексійович Прокоф’єв. Він часто підтримував племінника та всю родину рідного брата.
Пізніше, Сергій Прокоф’єв провів кілька продуктивних років, навчаючись у Харківській консерваторії. Саме там викладач Олександр Адольфович Вінклер розгледів у талановитому студенті майбутнього композитора та піаніста. Але було те, що пов’язувало Сергія Прокоф’єва з нашим містом набагато сильніше, ніж просто студентські спогади. Це були почуття до прекрасної Поліни – студентки Харківського медичного інституту. Вона була його першим великим коханням.
Зустріч із Поліною
Сергій Прокоф’єв познайомився з Поліною в Харкові, коли ще був студентом консерваторії. Тоді це була просто юнацька симпатія до зовсім ще дівчинки-підлітка. Вони весело проводили час. Дружба перервалася, коли, закінчивши харківську консерваторію, Прокоф’єв поїхав до Києва, будувати музичну кар’єру. Йому було 20 років, Поліні ледь виповнилося 13.
Через чотири з половиною роки сталася їхня несподівана зустріч. Справа була так. Вже знаменитого композитора та піаніста Прокоф’єва запросили до Києва на кілька концертів. Далі його шлях мав лежати до Москви, і так би й сталося, якби не один букет, який йому піднесли наприкінці виступу. Це був кошик прекрасних білих хризантем, та Сергій особливо не надав їм значення, поки не побачив у букеті картку із запискою. Ось як він сам описав свою реакцію в «Щоденнику»: ««Борюнечка, посилаючи квіти, шле свій привіт». Квіти відразу виросли до розмірів тропічного лісу, і я був у невимовному захваті. Ні! Це елегантно: квіти з іншого міста! Всунувши Глієру після концерту в петлицю хризантему, я запитав, коли йде поїзд до Харкова».
Сергій та Поліна зустрілися – це було так незвично, що їм двом здалася така зустріч зовсім не випадковою. Прокоф’єв не попередив про свій приїзд, і яке ж було його здивування, коли, прибувши до Харкова та сходячи з поїзда, він буквально опинився в обіймах Поліни. Вона, своєю чергою, просто проводжала подругу і садила її якраз у той вагон, з якого «вивалився» Сергій. Вони провели разом кілька днів. Знаменитий композитор був у захваті від прекрасної 17 річної Поліни. Бувши людиною рішучою за натурою, Сергій відразу ж запропонував їй переїхати до нього в Петроград. Це означало, що вони удвох були налаштовані серйозно будувати свої стосунки. Проблема полягала в тому, що Подольська вже вступила до медичного інституту, а перевестися до подібного вишу в Петрограді було непросто в ті часи. Але Прокоф’єв запевнив кохану, що розв’яже це питання, і натхненний поїхав у своє місто.
Розставання з Поліною
Попри всі свої зв’язки, перевести студентку першого курсу не було жодної можливості. Переповненість медінституту в Петрограді не давала жодного шансу притиснутися туди навіть найіменитішому протеже. Для закоханих це не здавалося серйозною перешкодою. Прокоф’єв винаймав квартиру спеціально для Поліни. Вони провели цілий тиждень разом та Сергій навіть познайомив дівчину зі своєю мамою. Все складалося в бік успішної любовної історії, але тут у країні почали відбуватися серйозні політичні зміни. У 1917 році прогриміла революція та людям «буржуазних» кіл було краще покинути межі країни. Прокоф’єву запропонували одразу кілька країн, де його готові були прийняти. Він, звісно ж, одразу написав коханій, щоб вона виїжджала в Таганрог, де вони б перетнулися та разом виїхали за кордон. Але Подольська відповіла, що неповнолітнім не видають закордонний паспорт, а отже поїхати вона з ним не може. Прокоф’єв сприйняв це як відмову йому особисто та був глибоко ображений відповіддю. Вони мимохідь побачилися в Таганрозі, де Поліна з родиною залишилася жити. Прокоф’єв же виїхав із країни і, хоча почуття до Подольської були сильні й полум’яні, не довго віддавався стражданням. Жіночою увагою він обділений не був та незабаром знайшов розраду в інших обіймах. Про те, як склалося життя Поліни, нічого невідомо, оскільки величезна кількість документів і паперів загинула в пожежах.
Ця романтична історія, без хепіенду, сталася в нашому місті та викличе у читачів різну реакцію – в цьому і полягає їхня чарівність. Хоча Прокоф’єв і Подольська давно пішли з життя, вулиці Харкова зберігають спогади про те, як ними йшли двоє закоханих людей, міцно тримаючи одне одного за руку.