Харків’янка Варвара Каринська – всесвітньо відома дизайнерка та володарка премії “Оскар” 

Модельєрка Варвара Каринська відома на весь світ завдяки новим відкриттям у дизайні одягу. За свої 97 років встигла отримати “Оскар” за створення костюма для фільму “Жанна д’Арк”. Вона шила одяг для найвідоміших балетних труп, мюзиклів, голівудських фільмів та розважальних шоу, удосконалила балетну пачку (пишну багатошарову спідницю), зробивши її м’якою та комфортною. А також винайшла дизайн ліфа, який згодом використала Коко Шанель для “маленького чорного плаття”.

У Нью-Йорку її називали Барбарою, “Шекспіром балетного костюму”, а костюми дизайнерки – “візуальною музикою”. Як Каринська змогла досягти таких висот? Що стало причиною переїзду харків’янки до США? Яким було життя Варвари Каринської до еміграції? Далі на kharkovchanka.

Життя Варвари у Харкові

Варвара Каринська народилася 3 жовтня 1886 року у Харкові в родині мільйонера-купця. Сім’я складалася з десяти дітей. Дівчинка була третьою з них.

Батько Варвари Андрій Жмудський на початку 1880-х років разом із купцем Михайлом Соколовим відкрив торгівлю мануфактурними товарами. Бізнес швидко та успішно розвивався, що дозволило Андрію Жмудському стати текстильним магнатом – одним з найзаможніших купців того часу. Чоловік був досить впливовою людиною, чотири рази його обирали на посаду гласного (депутата) Харківської міської думи. Андрій Жмудський відомим меценатом, а також релігійною людиною – старовіром (суспільно-релігійний рух протесту проти нововведень патріархів російський церков). Він спільно з Михайлом Соколовим вони ініціював будівництво Благовіщенсього собору – найбільшого кафедрального храму Східної Європи, і пожертвували власні кошти для його спорудження. 

Старший брат Варвари Анатолій Жмудський теж став успішним. Він був видавцем та редактором популярної ліберальної газети “Утро”. А в 1906 році відкрив власну типографію в Харкові. Однак Анатолій часто мав проблеми з законом через вислітлення правдивих подій та критику влади у газеті “Утро”. За те, що його статті «збуджують вороже ставлення до уряду», на редактора не раз накладали штрафи та навіть арештовували. 

Варвара росла у розкішному маєкту на вул. Німецькій (зараз – Пушкінська), у якому часто проводили бали. З дитинства дівчина була оточена турботою, красою та розкішшю. З нею займались репетитори, вона поглиблено вивчала іноземні мови. Дівчина дуже любила вишивати, шити, малювати та відвідувати театр. Варвара розумілась на тканинах, так як вони були одним з основних товарів торгівлі батька.

Дівчина закінчила жіночу гімназію, потім слухала лекції з права в Харківському національному університеті ім. Каразіна (на той час – Імператорський Харківський університет).

У 22 роки Варвара вийшла заміж за заможного купця Олександра Мойсеєнка, який займався експортом рибної продукції. На жаль, їм довго не судилося прожити разом, чоловік захворів тифом і його раптово не стало. Проте від шлюбу у 1909 році встигла народитися донечка Ірина, котра в майбутньому стане власницею найвідомішого ательє Франції Karinska-Paris та буде шити одяг для найкращих французьких театрів. 

Модельєр світу високої моди Ів Сен-Лоран казав про Ірину: “Каринська мене всьому навчила”. Через рік Варвара отримала опіку над сином брата Анатолія.

Переїзд дизайнерки до Москви, початок кар’єри

Згодом Варвара вдруге вийшла заміж. Її обранцем став адвокат-криміналіст Микола Каринський. У 1915 році молода сім’я переїжджає до Москви. Там чоловік будує блискучу адвокатську кар’єру, а згодом стає міністром юстиції Тимчасовго уряду Росії. Варвара купує простору квартиру, а також відкриває салон, відвідувачами якого зазвичай були інтелігенти та поціновувачі театру. Жінка розвиває власну художню техніку, створює перші ескізи, які присвячені балету та демонструє свої роботи у московській галереї.

Микола Каринський сприяв арештам більшовиків, зокрема, Льва Троцького та Анатолія Лучанського, а також розголошував інформацію про Леніна як про німецького шпигуна. Однак після жовтневої революції Каринський був змушений тікати з країни, йому вдалося пароплавом дістатися Константинополя, а згодом – до Нью-Йорку, де, кажуть, він став працювати таксистом.

Варварі не вдалося тоді покинути країну і для того, щоб врятувати життя собі та дітям, жінка заочно розвелась з Каринським. 

Тогочасна влада поселила у квартиру дизайнерки євреїв та вірменів, залишивши власниці дві кімнати у володінні. Згодом Варвара відкриває чайний салон, куди часто заходили представнити інтелігенції. З початком НЕП-у жінка відкриває ательє з пошиву модного одягу і жіночих капелюшків “Houte Couture”, антикварну крамницю і школу художньої вишивки “ARS” для дітей. 

Причини втечі Каринської з Радянського Союзу

Життя поступово налагоджувалось, процвітала економіка, торгівля, для багатьох відкривалися нові перспективи. Але радянська влада вирішила почати знищення всього, над чим довгі роки працювали люди.  Була націоналізована школа Варвари, далі – маєток батьків у Харкові. Після цього Андрій Жмудський переїжджає до Бельгії разом з сім’єю. Маєток друга Михайла Соколова у Харкові у стилі неоренесанс згодом перетворюють у шкірно-венерологічний диспансер. 

У націоналізованій школі Варварі Каринській запропонували посаду директора. Однак це аж ніяк не задовольняло талановиту дизайнерку. В думках вона будує план втечі з країни, який було не так легко втілити в життя. 

Варвара звернулась до наркому просвіти з пропозицією влаштувати виставку робіт своїх вихованців у Європі. Рідний брат Сергій, який займався ліквідацією неписемності в “Пролеткульті”, допоміг підготувати документи для виїзду. Так як жінка знала, що виїжджає назавжди, вона хотіла забрати з собою всі дорогоцінності та колекцію вишивки, до якої входили і церковні роботи XII-XIII ст., яку збирала довгі роки. 

Перетин кордону був напруженим, Варвара Каринська сильно ризикувала. Вона  вирішила сховати діаманти у капелюсі доньки Ірини, а в підкладку свого пальта вшила стодоларові купюри. Між сторінок Карла Маркса і Фрідріха Енгельса поклала решту грошей. Вишивки дизайнерка закрила дитячими роботами з радянською символікою. Зрештою, сім’ї вдалося емігрувати до Німеччини, звідти – до батька Варвари до Бельгії. 

Слава та успіх Каринської 

Згодом Каринська вирушила до Парижу, де почалась її нова успішна кар’єра. Варвара працювала з художником Сальвадором Далі, театральним декоратором Андре Денером, авангардистом Марком Шагалом та іншими знаменитими митцями. На Лазурному узбережжі Франції Каринська познайомилася з хореографом і балетмейстром Джорджем Баланчиним, пізінше дизайнерка створить костюми до більш ніж 50 його балетів.

Перед початком Другої Світової війни у віці 55-ти років Варвара Каринська прийняла рішення переїхати з Європи до Нью-Йорку. В Америці старий друг Джордж Баланчин надав у користування одну із кімнат своєї балетної школи під творчу майстерню Каринської. 

Пізніше дизайнерка відкриє в Нью-Йорку магазин-ательє балетних костюмів “Covent Garden” та буде шити костюми для Марлен Дітріх, Інгрід Бергман, Вів’єн Лі, Джуді Гарланд та інших знаменитостей. Каринська буде співпрацювати з будинками високої моди, винайде ліф з високим вирізом, який згодом використає Коко Шанель, а також створить нову балетнку пачку. 

“Каринська зробила власне ту пачку, яка сьогодні є у всьому світі загальноприйнятою. Вона відходила від обручів, відходила від балетних пачок, зроблений на кшталт парасольок зі спицями. Вона робила багатошарові пачки, які були легкими, без обручів, зберігали форму, показували і талію, і ноги балерини. Вона також модифікувала корсет”.

У 2004 році у Харкові засновують Міжнародний фестиваль моди і театрального костюма ім. Каринської, а у 2015 році називають вулицю на її честь.