Весільні вбрання та традиції змінювалися протягом століть, але весілля на Слобожанщині завжди залишалися гучною подією, підготовці до якої приділяли багато часу. Сьогоднішні церемонії дуже відрізняються від тих, які проводили наші пращури на початку ХХ століття. Для того періоду історії характерне дотримання низки обрядів, чітке виконання традицій. А одяг для молодят обирали виходячи не тільки з особистих уподобань, а й з огляду на особливості місцевої культури. Які вбрання обирали молодята на Харківщині на початку ХХ століття, і яких традицій дотримувалися під час весільних церемоній? Далі на kharkovchanka.
Вбрання та головні убори молодят
Приклади унікального автентичного вбрання молодят збереглися на рідкісних фото, датованих початком та серединою ХХ століття, а також у музеях Слобожанщини. До традиційного вбрання нареченої на Харківщині входили:
- сорочка, прикрашена мереживом та вишивкою;
- пишна спідниця з шовку або вовни (щоб вона була пишніша, під низ могли надягати додатково 3-4 спідниці);
- фартух, прикрашений стрічками, мереживом та бахромою;
- рушник, зав’язаний на пояс;
- прикраси, найчастіше масивне намисто;
- чоботи із сап’яну, зазвичай червоні.
Головний убір наречених у Харківському регіоні відрізнявся від тих, що носили в інших регіонах України. В них на голову одягали вінки, прикрашені квітами та стрічками. На Харківщині ж замість вінка наречена використовувала гарну шовкову хустку. Вона могла бути прикрашена стрічками, а також вишита бусинами. Довгі кольорові стрічки майоріли на вітрі, а намистини гарно переливались на сонці. Вважається, що саме довга хустка з шовковими стрічками з роками перетворилася на звичну сьогодні фату. У дружки нареченої також був спеціальний головний убір – високий вінок, яскраво прикрашений квітами та різнокольоровими стрічками. Але іноді такий вінок зі штучних квітів одягала на себе і наречена.
Вбрання нареченого було простіше, воно складалося з білої сорочки, яку зазвичай вишивала наречена, безрукавки та штанів. Святковим головним убором нареченого був капелюх з невеликим козирком попереду та квіткою. За традицією, квітку пришивали або подруга нареченої, або її сестра. Іноді у нареченого був ще один святковий елемент вбрання – чумарка або накидка. Вона була прикрашена вишивкою, ґудзиком, стрічками, її накидали на плечі.
Яких традицій дотримувалися молодята на Харківщині на початку ХХ століття?
Багато стародавніх традицій, пов’язаних із захистом від злих духів, які були поширені серед слов’ян, до ХХ століття залишилися в минулому. Їх змінили інші традиції та обряди, більш зрозумілі нам. Найбільш поширеними з них стали:
- Сватання. Батько нареченого запрошував двох старост (своїх друзів) і відправляв їх до будинку нареченої свого сина з хлібом та могоричем. Вони дізнавалися про обстановку, питали батьків дівчини згоди та домовлялися про спільну зустріч.
- Вибір нареченої. До ХХ століття за нареченою міцно закріпилося право вирішувати, давати згоду на весілля чи ні. Звичайно, багатші сім’ї намагалися взяти наречену синові із заможної родини, але примушувати дівчину ніхто не міг. Якщо вона відмовляла, то передавала через старост, які прийшли до її батьківського дому, гарбуз. Якщо ж результат був сприятливим, наречений із батьками приходив до будинку нареченої і вона перев’язувала їхні руки рушником, який сама вишила.
- Вибір дати. У ХХ столітті на Харківщині більша частина весіль проводилася після 21 вересня – до цього часу закінчувався період збирання врожаю та починалося сватання. Більшість весіль проходила у жовтні-листопаді.
- Використання рушників. Вони були невіддільною частиною будь-якого весілля на Харківщині у ХХ столітті. Ними перев’язували сватів, додавали до наряду нареченої, прикрашали кімнату та дарували гостям. Зазвичай всі рушники наречена вишивала власноруч, тому дівчата з юних років навчалися вишивки та починали готуватися до майбутнього весілля.
- Одягання нареченої. До цього долучалися подруги та молодші сестри нареченої. Усі вони приходили рано-вранці до дівчини додому і допомагали збиратися. Одягання супроводжувалося ритуальними діями, піснями та танцями, які складали спеціально для цього дня.
- Багатий стіл. Готувати святковий стіл розпочинали за кілька тижнів до урочистості. Головними стравами на весільному столі Харківщини були борщ, вареники, випічка із дріжджового тіста, соління та закуски.
- Коровай. Традиційний весільний коровай на Харківщині був справжнім витвором мистецтва. Його прикрашали голубками, шишками, квітами та листям із тіста, а також обов’язково гілочкою свіжої калини. Пекли коровай строго тільки заміжні жінки, які мали дітей і сім’я яких була відома, як благополучна.
- Завершальний весільний ритуал. Через місяць після весілля молодий чоловік запрошував гостей у свій будинок, накривав багатий стіл та влаштовував бенкет. Це означало процвітання та благополуччя новоствореної сім’ї.
Деяких із цих весільних традицій початку ХХ століття мешканці Харківщини дотримуються досі. Найчастіше це відбувається у селах, де найбільше збереглася українська культура. Однак і міські жителі, які вирішують зіграти весілля в українському стилі, нерідко намагаються дотримуватись популярних традицій ХХ століття. Деякі молодята навіть вибирають вбрання того часу, удосконалюючи їх під сучасний стиль або дотримуються весільних обрядів.
